передбачає, що суми ввізних мита, податків та зборів на товари, які походять з території третьої країни та ввозяться на територію Митного союзу, вносяться до бюджету країни призначення товару. Разом з тим суми вивізних мита, податків та зборів зараховуються до бюджету країни походження товару. Тому, зважаючи на географічне положення України та Росії, можна зробити висновок про майже односторонню відмову України від використання важелів митної політики, якими володіє держава з транзитним статусом.
Узагальнюючи історичний та геоекономічний контекст, можна зробити і такий висновок. Починаючи з моменту дезінтеграції колишнього СРСР, географічне положення України було для неї природною факторною перевагою — так само, як поклади високоліквідних на міжнародних ринках енергоносіїв для РФ. Причому сьогодні наявність в РФ дешевих вуглеводневих енергоносіїв використовується цією країною як важливий фактор прихованого стимулювання експорту та протидії імпорту за рахунок підтримки таких внутрішніх цін на нафту й газ, які є значно нижчими за ціни світового ринку. Штучне забезпечення порівняно низьких витрат виробництва (принаймні в частині енергозабезпечення) є метою та інструментом макроекономічної та міжнародної політики в РФ, що об’єктивно має враховуватись при формуванні митної політики торговельними партнерами РФ, і передусім Україною.
Можна навіть сказати, що стосовно України з боку РФ проводиться відверто дискримінаційна цінова політика в торгівлі енергоносіями. Наприклад, при поставках російської нафти в Україну повинні сплачуватися вивізне мито та податок на додану вартість (наприкінці 1999 р. вивізне мито на нафту було навіть збільшене з 7,5 до 15 євро за 1 тонну на сиру нафту, причому урядом РФ передбачено підвищити ставки вивізного мита на нафтопродукти), чого не відбувається при поставках нафти в Білорусь, країни Балтії та далекого зарубіжжя. У результаті ціни на одні й ті самі вуглеводневі енергоносії на західному кордоні України є нижчими, ніж на кордоні східному.
Тому ставлення питання про створення Митного союзу країн СНД з участю України без попереднього комплексного узгодження та реформування цінової політики у сфері енергозабезпечення в рамках двосторонніх відносин з РФ унеможливлює дотримання принципів сумлінної конкуренції, ставить під загрозу банкрутства вітчизняних виробників продукції, передусім в енерговитратних галузях. При цьому слід враховувати, що, фактично, йдеться про базові для українського експорту виробництва, передусім у сферах металургійної промисловості, машинобудування та сільського господарства.
Можна дійти висновку про те, що підтримання Україною пропонованих ідей Митного союзу створило б для неї такі умови господарювання та поділу праці, які, за певними параметрами, були б навіть гіршими за ті, що існували за часів колишнього Радянського Союзу. У цілому ж національним інтересам України не відповідає пропоноване РФ протягом 90-х років запровадження спільного митного тарифу, спільного митного режиму стосовно третіх країн, делегування Міждержавному економічному Комітету Економічного союзу особливих прав перераховувати надходження від стягування мита на користь країн призначення або походження відповідних товарів незалежно від місця перетинання кордонів у межах Митного союзу.
Крім того, слід враховувати, що основні положення угоди про Митний союз суперечать чинному законодавству України, у тому числі Декларації «Про державний суверенітет України», Конституції України, Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», Закону України «Про міжнародні договори», Митному кодексу України та багатьом іншим законодавчим актам.
Резюме
Динамізація економічного співробітництва в рамках СНД за сучасних умов стає важливим чинником їх розвитку. Розв’язання цього завдання може бути забезпеченим тільки за умов послідовного переговорного процесу, узгодження правових систем та регулятивних механізмів, ефективного втручання в економічні відносини держав суто ринковими засобами через механізм формування промислової й аграрної політики.
Процес інтеграції країн СНД відображає політичні суперечності між ними, відмінності в умовах та завданнях економічного розвитку. Найбільш реальним та бажаним з погляду України інтеграційним проектом у рамках СНД, а також у двосторонніх відносинах з окремими пострадянськими країнами є запровадження зони вільної торгівлі. Інші, більш виражені варіанти інтеграції або є значно менш реальними, або суперечать цілям формування ефективної відкритої економіки України, її законам та більш широким інтеграційним перспективам.