домінуючою формою міжнародної економічної діяльності. За обсягами (у грошовому еквіваленті) вона навіть значно поступається деяким іншим формам міжнародного співробітництва. Але саме здатність країни, її господарських структур проводити ефективну політику на товарних ринках є найкращим індикатором та ключовим фактором міжнародної конкурентоспроможності її макроекономічного комплексу.
Разом з тим національні особливості можуть значною мірою впливати на обсяги, структуру та характер міжнародної економічної діяльності окремих країн. Те, що є типовою тенденцією для провідних ринкових держав, зовсім не обов’язково відображається у відкритих економічних системах інших країн. Так, для України є характерною значно більша, ніж для провідних ринкових держав, частка товарної торгівлі в структурі міжнародної економічної діяльності. Це пояснюється передусім недостатнім розвитком механізмів валютно-фінансового ринку, слабкістю технологічної бази (що, у свою чергу, призводить до низьких показників нематеріальних форм міжнародної економічної діяльності, пов’язаних з технологічними, інформаційними трансфертами), а також дією ряду інших чинників. Але сказане не означає ані того, що Україна стоїть осторонь сучасних світогосподарських тенденцій, ані того, що цілі торговельної політики вилучено із системи пріоритетів країн-лідерів. Важливою метою макроекономічного регулювання в провідних ринкових державах Північної Америки, Європи, Південно-Східної Азії є нарощування експортного потенціалу. Водночас товарний імпорт — це важливий фактор наповнення національних споживчих ринків, ефективної виробничої кооперації та розвитку промисловості й сільського господарства.
Причинами, які зумовлюють інтерес до міжнародних торговельних відносин, є додаткові можливості отримувати прибутки від розширення ринків збуту, заощаджувати кошти завдяки іноземним закупівлям більш дешевих або ефективних товарів, необхідність отримувати дефіцитні, нетипові для даної місцевості ресурси.
Подібна констатація пов’язана з безпосередніми пріоритетами господарської діяльності. Однак більш загальний теоретичний підхід та ширший погляд у часі дають ключ до розуміння ролі процесів кооперації, поділу праці та виробничої спеціалізації на національному рівні. В економічній теорії обґрунтовано систему мотивацій учасників міжнародної торгівлі, які спеціалізуються на певній її номенклатурі. До класичних уявлень стосовно того, що країни вивозять товари, у виробництві яких вони мають абсолютні чи відносні переваги, Е. Хекшером та Б. Оліном було додано концепцію, згідно з якою кожна країна прагне виносити на ринок ті товари, під час виробництва яких використовуються переважно більш поширені в ній та дешевші фактори.
Сказане є особливо показовим для завдань розвитку України на сучасному етапі — етапі ринкової трансформації та формування оновленої моделі коопераційних відносин зі світовою економікою. Розширення міжнародної торгівлі та відповідна спеціалізація є для України засобом розвитку сучасних видів виробництва, перебудови нераціональної структури промисловості та технологічної модернізації. Товарна торгівля є також і засобом наповнення внутрішнього ринку продуктами особистого та виробничого споживання, які не можуть виготовлятися у певній країні або взагалі, або з достатньою ефективністю. У подібних випадках торгівлі специфічними місцевими або туземними товарами, а також товарами, виробництво яких у певній країні є недоцільним, інтернаціональний обмін покликаний допомогти подолати географічну, кліматичну, технологічну обмеженість і задовольнити міжнародний попит у зв’язку з природною нестачею тієї або іншої продукції.
Ще однією важливою роллю міжнародної торгівлі є конкурентне стимулювання ринкового середовища всередині країни: сам той факт, що іноземні виробники мають змогу пропонувати свої товари внутрішнім покупцям та претендувати на традиційні сфери збуту, «життєвий простір» національних підприємців, стимулює їх, примушує дбати про технологічне оновлення, модернізацію виробництва, поліпшення якості продукції та про застосування більш прогресивних методів менеджменту й маркетингу. Фактично те саме можна сказати і про стимулюючі впливи, які породжує для вітчизняних виробників можливість їх виходу на зовнішні ринки та отримання там прибутків.
Однією зі спеціалізованих економічних структур ООН є створена в 1966 р. (почала функціонувати 01.01.1997 р.) Організація ООН з промислового розвитку (ЮНІДО, United Nations Industrial Development Organisation). Мета ЮНІДО – координувати міжнародне співробітництво в галузі промислового розвитку та допомога промисловому розвиткові країн, що розвиваються. Спільно з урядами та приватними структурами вона втілює програми індустріалізації окремих країн та регіонів, сприяє інвестиційній діяльності.
У світовому масштабі аналогічні можливості для всіх країн означають наявність об’єктивного потенціалу збільшення сукупного продукту, що виробляється у світі. Інша річ, що цей об’єктивний потенціал не реалізується для багатьох найбідніших країн, які