Термін «близьке зарубіжжя», який увійшов до українського політико-економічного лексикону, позначає саме держави СНД. Але в межах цього блоку є й держави, з якими Україна має тісні торговельно-економічні контакти, і такі країни, рівень та обсяги співробітництва з якими мінімальні.
Крім того, в самому СНД простежується тенденція до формування біполярної структури. Створення угруповання ГУУАМ (Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Молдова) за лідерства України і підтримки решти країн об’єднання, а також Митного союзу та військово-політичних блоків на чолі з РФ (партнери в окремих напрямках такого блокування — Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан, Вірменія) є наочним свідченням розшарування інтересів держав Співдружності й переважно політичної природи цього об’єднання та його завдання сприяти їхньому м’якому «розлученню».
Митний союз — це угода двох або кількох країн про скасування
митних кордонів між ними. Територія держав, тих, що входять до митного союзу, є єдиною митною зоною із загальним митним тарифом. Учасники такого союзу скасовують митні збори у взаємній торгівлі і встановлюють спільний митний тариф у торгівлі з третіми країнами.
Зона вільної торгівлі також передбачає скасування митного кордону між державами, що уклали угоду про її створення, але на відміну від митного союзу країни — учасниці зони єдиного загального митного тарифу з країнами, що не є її учасницями, не встановлюють.
Митний союз є, безумовно, більш вираженим інтеграційним об’єднанням, ніж зона вільної торгівлі. Проте «більша інтегрованість» не є замінником слова «краще». Адже, з одного боку, переходу до будь-якого інтеграційного об’єднання має передувати складний та багатоаспектний процес узгодження інтересів і вироблення механізмів їх урахування. З іншого боку, інтеграційні завдання можуть бути не тільки конструктивними. Вони, наприклад, можуть мати декларативно-популістську природу, бути пов’язаними з національно-егоїстичною політикою, вписуватись у контекст великодержавної стратегії. У таких випадках повноцінної інтеграції може і не відбуватися або вона може розвиватися в обмежених і навіть спотворених формах.
Тому позиція України з цих питань базується на еволюційній моделі побудови торговельних відносин, яка передбачає поступальний перехід від менш до більш виражених інтеграційних форм відповідно до передумов, що реально постають. Такий підхід відображає як позитивний досвід провідних інтеграційних угруповань світу, так і негативні прояви «інтеграції на словах» та «інтеграційних відкатів» на пострадянському просторі.
Отже, основним змістом позиції України щодо формування торговельних режимів на пострадянському просторі зі своєю участю є встановлення режиму зони вільної торгівлі у відносинах як із окремими країнами, так і з економічними угрупованнями світу, блоками держав. Це ж саме завдання можна розглядати і стосовно групи країн СНД. Необхідність утворення зони вільної торгівлі СНД пов’язана з тим, що економіки колишніх республік СРСР розвивалися як частини єдиного господарського комплексу, а товари, які вони виробляли, часто не тільки не конкурували між собою, а виготовлялися відповідно до планової моделі спеціалізації та кооперування. І зараз функціонує інфраструктура взаємних поставок, передусім транспортна мережа.
Це геополітичне завдання вирішується двома шляхами:
· укладення та подальша реалізація двосторонніх угод про вільну торгівлю;
· упровадження укладеної на багатосторонньому рівні Угоди про створення зони вільної торгівлі (відповідний документ підписано від імені держав — учасниць СНД 15 квітня 1994 р.).
Формально країни — члени СНД кілька разів доходили згоди щодо утворення зони вільної торгівлі, а в 1994 р. було зроблено найбільший «прорив» у цьому питанні. Основні ідеї Угоди про створення зони вільної торгівлі, як, до речі, й ряду поперед-
ніх та подальших двосторонніх домовленостей в рамках СНД щодо вільної торгівлі, є типовими для інститутів подібного типу. Ними є:
1. Вільне переміщення товарів територією країн зони.
2. Незастосування ввізного мита стосовно товарів національного виробництва країни-експортера.
3. Застосування таких ставок ПДВ і акцизного збору при імпорті товарів, які не перевищують установлених для аналогічних товарів національного виробництва країни ввозу.
4. Кількісні обмеження щодо імпорту окремих товарів у разі необхідності застосовуються тільки протягом обмеженого терміну і за умови надання обґрунтованої мотивації при проведенні двосторонніх консультацій.
Однак ці ідеї залишаються, фактично, замороженими, оскільки ряд держав, і передусім Росія, вважають для себе невигідною пов’язану з ними модель відносин, надаючи перевагу