бути виділено на виплату дивідендів. Потім знаходять абсолютне значення цієї частки чистого прибутку. Це й буде сума, виділена на виплату дивідендів за акціями. Для того, щоб знайти суму дивідендів, яка припадає на одну акцію, потрібно суму, виділену на виплату дивідендів за акціями, поділити на кількість звичайних акцій, що перебувають в обігу.

До позитивних моментів даної дивідендної політики належать простота й зрозумілість у застосуванні, прозорість механізму нарахування. Акціонери корпорації, яка використовує цю дивідендну політику, розуміють, що величина їхніх дивідендних доходів залежить не від мінливих рішень менеджменту компанії, а від об’єктивних фінансових характеристик корпорації, перш за все величини отриманого в даному обліковому періоді чистого прибутку. Зважаючи на те, що чистий прибуток корпорації переважно має тенденцію до зростання в часі, акціонери часто очікують і зростання дивідендних виплат із розрахунку на одну акцію.

Прогресивна дивідендна політика передбачає поступове постійне збільшення дивідендних виплат із розрахунку на одну акцію. Саме тому вона є найпопулярнішою серед акціонерів. Часто це поступове збільшення дивідендів проявляється постійним темпом приросту дивідендних виплат.

Практика країн із розвинутими ринковими економічними системами показує, що більшість акціонерних корпорацій здійснюють поквартальну виплату дивідендів. Це означає, що для запровадження прогресивної дивідендної політики треба забезпечувати приріст стосовно дивідендних виплат аналогічного кварталу попереднього року.

Перевага – забезпечення високої ринкової ціни акції та формування позитивного іміджу компанії у потенційних інвесторів при додаткових емісіях.

Недолік – відсутність гнучкості при її здійсненні; постійне зростання фінансової напруженості (якщо фонд дивідендних виплат зростає швидше, ніж сума прибутку).

Прогресивна дивідендна політика може бути доцільною для процвітаючих компаній; інакше вона може призвести до банкрутства.