До складу елемента «Витрати на оплату праці» включають основну заробітну плату, додаткову заробітну плату й інші заохочувальні і компенсаційні виплати.

Вибір системи оплати цілком і повністю є прерогативою роботодавця, але повинен бути оговорений з робітником у встановленому законодавством порядку.

1.3. Нормативно-законодавче регулювання питання заробітної плати

Основним законодавчим актом що регулює питання заробітної плати робітників є Конституція України, на якій базується все законодавство, у тому числі і законодавство про працю.

У ст.43-46 Конституції України сказано, що кожен має право на працю, на відпочинок, на соціальний захист, на безпечні і здорові умови праці і на заробітну плату, причому не нижче встановленого мінімуму. Цікаве те, що кожен громадянин має право на своєчасне отримання винагороди за свою працю і це його право захищається законодавством. Держава при цьому повинна створювати умови, необхідні громадянинові для повної реалізації своїх прав [1, c. 205].

Для регулювання питань оплати праці використовують наступні закони, нормативні акти, Постанови Кабінету Міністрів України, інструкції, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Кодекс законів про працю від 24.03.1995 р. №108/95-ВР встановлює норму тривалості робочого часу, час відпочинку, визначає норми виробітку та норми обслуговування, визначає порядок розцінок при відрядній оплаті праці.

Глава VІІ присвячена оплаті праці, де дається визначення заробітній платі, що таке мінімальна зарплата та її індексація,тарифна система оплати праці, строки виплати зарплати, гарантії та компенсації працівникам, праця жінок та оплата працівників за участь в управлінні підприємствами.