Розвинені країни в системі світового господарства
31

Інші держави належать до групи малих промислове розвинених країн. Особливе місце цих країн у регіоні та світі визначається високим рівнем спеціалізації на виробництві технічно складної, високоякісної продукції.

Малі країни суттєво відрізняються між собою за ВВП. Умовно до першої групи належать Бельгія, Іспанія, Нідерланди, Швеція, Швейцарія. Вони поступаються великим державам регіону за ВВП у 4-5 разів і на їхню частку припадає 20,1% його ВВП. У другу групу входять Австрія, Данія, Греція, Норвегія, Фінляндія, їхнє значення у західноєвропейському господарстві відносно невелике – близько 8,1% ВВП. Третя група країн об'єднує Португалію, Ірландію, Ісландію, Кіпр, Люксембург і Мальту. Частка цих країн становить близько 2% регіонального ВВП, але в окремих видах виробництва їхня роль є досить значною. Окрему групу західноєвропейських країн утворюють так звані карликові держави – Монако, Сан-Марино, Андорра, Ліхтенштейн, Ватикан [14, 217].

Усі ці країни дещо відрізняються одна від одної за рівнем економічного розвитку. Наприклад, в Ірландії, Іспанії, Греції, Португалії національний дохід на душу населення не перевищує 60% від середнього показника для усіх країн ЄС (у Португалії – навіть 50%). Відчутними є й відмінності у структурі господарства. В Італії, Греції, Португалії та Іспанії досить високою є питома вага сільського господарства. У "карликових державах" домінує сфера послуг.

В останні десятиліття становище Західної Європи у світовій економіці змінилося. Її частка у ВВП світу за 1970-1980 рр. зросла з 25 до 31%, а пізніше скоротилася до 25% у 1989 р. і досягла 28% у середині 90-х рр. Економічне зростання регіону загальмувалося, а в певні періоди (1975 р., 1981, 2003 рр.) сукупний ВВП західноєвропейських країн зменшувався (відповідно на 1,2, 0,2 і 0,3%).

У промисловості економічні проблеми 70-80-х рр. уражали Західну Європу сильніше, ніж інші центри економічної активності. Утворення величезної митної зони сприяло більшій синхронізації циклічного розвитку, що й посилювало кризові явища. Взаємна лібералізація зовнішніх зв'язків держав позбавила країни ряду національних важелів впливу на їхні економіки, що певною мірою підвищило нестабільність цих економік.