Агатоне, ти не в силі сперечатися з істиною, з Сократом сперечатися нескладно» (Symp. 201с-d).
Так відкривається завіса над виявленням Істини. Через «очищення» і звільнення від хибних ідей, які ототожнювали Ероса з найвищою красою, і від твердження, що Ерос може бути бажанням прекрасних речей лише за умови, що він не володіє ними, Діотима приводить до хвилюючої істини: Ерос не є прекрасний, і не є благий, адже він завжди перебуває у пошуках краси і добра; однак це зовсім не означає, що Ерос є потворний і лихий. Ерос є проміжною ланкою між потворним і прекрасним, лихим і добрим (Symp. 202b); і саме тому він завжди на шляху до осягнення краси і блага.
Ерос виступає як посередник між протилежностями, він – проміжна ланка, яка їх єднає і врешті-решт призводить до благого начала. Принциповим тут є з’ясування природи Ероса. Адже як каже Діотима «Ерос — великий дух; [...] щось середнє між богом і смертним чоловіком» (Symp. 202е). Аргумантами для цього виступають наступні тези: оскільки Ерос відчуває потребу в прекрасних і благих речах, то він сам не є ані прекрасним, ані благим, і, відповідно, не може бути богом, адже всякий бог на абсолютному рівні володіє як красою, так і благом. Якщо Ерос жне є богом, він не може бути і безсмертним, однак він не може бути і смертним, як людина. Тому він і є посередником – проміжною ланкою між людьми та богами, рушійною силою, яка їх єднає. «через нього між світами богів і людей виникає зв'язок — вони поєднуються.» (Symp. 202е).
Отже, Платон представляє Ероса як силу, що єднає речі і надає всьому цілості. Це дуже важлива концепція у філософській думці Платона. З одного боку, для пояснення фізичного світу, необхідно синтетичне посередництво між протилежностями, які його утворюють, і з іншого боку - вища сутність, яка робить це посередництво можливим. Внаслідок цього, прийняте Платоном розмежування між «буттям, яке вічно є» духовного світу та «буттям, яке вічно стається» фізич