Домашнє насилля, направлене не на дітей, а на інших членів сім’ї, впливає на поведінку дітей, їх пізнавальні здібності, емоційні функції, вміння і навички вирішувати свої власні проблеми. Діти, які були свідками подружнього насильства, мають порівняно гірше здоров’я, поганий сон. Таким чином, одним із найважливіших і широко розповсюджений факторів ризику емоційного насилля над дитиною є внутрішньо - сімейні конфлікти [24].

Ще однією проблемою сімейного виховання є нерозуміння індивідуальності дитини і його характеру. Якщо, наприклад, дитина за типом темпераменту флегматик, він буде все робити повільно, у цьому випадку мати, яка є холериком, буде дратуватися, називати його «копушею» і т.д.

Неприйняття можливе у разі якщо дитина не була бажаною чи народилася «не тієї» статі, яку хотіли батьки. Невжиття проявляється в тому, що дитину віддають родичам або няні на виховання, заважаючи правильному формуванню емоційної прихильності.

Невідповідність очікувань батьків того, ким насправді стає дитина. Найпоширеніша помилка: «Я ХОЧУ», «він ПОВИНЕН бути тим то і тим то». При цьому індивідуальні особливості дитини ігноруються і придушуються.

Аффективність. Проявляється у виплеску на дитину невдоволення, роздратування, криків. Чим більше батьки підвищують голос, тим більше дитина збуджується або навпаки йде в себе.

Тривожність – зайве занепокоєння за дитину, гіперопіка. Призводить до придушення самостійності дитини, огородження її від так званих небезпек і труднощів у житті. У результаті дитина виросте невпевненою в собі і несамостійною.

Домінантність – проявляється у прагненні підпорядкувати дитину своїй волі, вимаганні беззастережного підпорядкування, постійному контролі над її діями. Також характеризується фізичними та моральними покараннями за будь-яку провину. У підсумку дитина виростає нервовою і озлобленою. Повага до батьків найчастіше замінюється почуттям страху перед ними.