n Фінансово-кредитно-монетарне балансування економіки, яке набуває дедалі більшого значення з поглибленням процесів глобалізації; яскравий утилітарний приклад впливу такого ґатунку дають Росія, країни ОПЕК, для яких надходження від експорту енергоносіїв є важливим фактором формування бюджету.
Що стосується функціональної, а також організаційно-політичної сторони дійової та ефективної моделі відкритої економіки України, то з усією очевидністю вона має містити дві інколи діалектично суперечливі, проте взаємообумовлюючі риси.
По-перше, це стратегічні орієнтири, що відображають довгострокові пріоритети та цілі національного розвитку. Вони мають враховувати і той факт, що національне не може не відповідати загальним тенденціям розвитку міжнародного поділу праці, виробничих циклів та еволюції самої світогосподарської системи, а також домінантних тенденцій розвитку регіонів, до яких тяжіє українська економіка.
Проте зазначені орієнтири повинні обов’язково відбивати національну специфіку, «конкретику та емпірику» існуючого в країні виробничого та ресурсного потенціалу, а також сприяти його якомога повнішому розкриттю.
По-друге, це кон’юнктурність та врахування реальних можливостей української економіки, її здатності посідати певне місце в системі виробничої спеціалізації та міжнародної торгівлі на поточний момент, а також реальних можливостей щодо отримання певної частини перерозподілюваного світового доходу.
При цьому з метою більш дійового та оперативного використання результатів прогнозування кон’юнктури необхідно розробити комплекс засобів впливу на ринкові механізми експортно-імпортної діяльності, процеси міжнародної кооперації за допомогою фіскальних інструментів та інвестиційного регулювання.
3.1.2. Моделі відкритої економічної політики
Оптимізація включення окремої країни до світогосподарського процесу — це насамперед пошук ефективної та динамічної моделі макроекономічної рівноваги, віднайдення простору для прийняття на центральному управлінському рівні об’єктивних критеріїв регулювання виробничої сфери, засобів обігу у національному масштабі. Тому, враховуючи наведені системні взаємні зв’язки між державою як суб’єктом регулювання міжнародних економічних відносин та сферою останніх як субстанцією, що здійснює різнохарактерні впливи на національні економіки, в економічній теорії та у регулятивній практиці було обґрунтовано та апробовано чимало моделей відкритих економічних систем.
Достатньо повну та лаконічну класифікацію таких моделей було запропоновано американським дослідником Р. Купером, який виділив п’ять типів державної політики:
1. Пасивна відповідь на зростаючу економічну взаємну залежність — погодження на часткову або повну втрату суверенітету на проведення економічної політики. Подібний вибір у минулому був найбільш характерним для малих країн з порівняно невеликим економічним потенціалом та місткістю ринків, а також у випадках природного взаємного інтеграційного тяжіння. У сучасних умовах, особливо з початком Уругвайського раунду, цю модель тією або іншою мірою приймають практично всі країни світу, а її більш або менш жорстке дотримання стає об’єктом урегулювання з боку ГАТТ/СОТ, а також відповідних переговорів і політичних узгоджень.
2. «Експлуатаційний» підхід, сутністю якого є форсування окремими країнами лібералізації міжнародних економічних відносин. Прикладами такого підходу є створення вільних (спеціальних) економічних зон — від історично першої — в аеропорту Шеннон (Ірландія), до новоутворених українських територіальних режимів або Сінгапуру — країни, яка, фактично, перетворила всю свою територію на спеціальну економічну зону; запровадження ліберального режиму в тій або іншій економічній галузі (сфері), як наприклад, у Ліберії — країні, яка завдяки найбільш зручному режиму реєстрації суден та умов судноплавства, перетворилася на найбільшу світову морську державу (державу, яка надає свій прапор іноземним власникам суден).
3. «Захисна відповідь» — загальний режим або комплекс заходів, призначенням яких є зниження рівня економічної взаємозалежності в тому або іншому аспекті. Приклади такої політики — це і новітні обмеження на в’їзд іммігрантів до США, країн Західної Європи, заходи, що обмежують торгівлю (наприклад, з боку ЄС стосовно ввозу до країн цього блоку аграрної продукції) тощо; антидемпінг, а точніше його економічно виправдані форми, також можна віднести до цього типу відкритої економічної політики.
4. Економічна агресія, яка може набувати форм різних санкцій проти недружньої країни, держави, до якої інші держави ставляться як до ізгоя в міжнародних економічних відносинах (Куба, Іран, Ірак); однією з «м’яких» форм цієї моделі політики можна вважати антидемпінг,