від якого потерпають і українські виробники, причому в даному разі йдеться про економічно необґрунтовані його форми;
5. Конструктивні заходи щодо узгодження систем регулювання міжнародних економічних відносин (наприклад, уникнення подвійного оподаткування), взагалі розв’язання технічних проблем міжнародної торгівлі та інших форм співробітництва.
Значною є роль адміністративних та організуючих інструментів державної політики щодо сфери міжнародної економічної діяльності. Зокрема, важливою передумовою розвитку такої діяльності є забезпечення законності та правопорядку (адже поширеність тіньового бізнесу, корупція, рекет, взагалі злочинність називаються потенційними інвесторами в числі головних причин, через які стримується вкладання грошей в українську економіку). Відзначимо, що у світі є багато прикладів ефективної боротьби з тіньовим бізнесом, причому така боротьба значно активізувалася після терористичних актів у США 11 вересня 2001 р. Наприклад, влада США намагається посилити боротьбу із відмиванням грошей у банках, причому передбачається перевірка усіх іноземних депозитів у американських банках, сума яких перевищує 1 млн дол. Більше того, передбачається припинення взаємодії з банками, котрі існують тільки на папері, а податкові служби отримуватимуть інформацію, яка є необхідною для розслідування діяльності терористичних угруповань.
Організуючі зусилля можуть мати й міжнародну природу. Та ж сама боротьба зі злочинністю стає предметом міжнародних обговорень та спільних дій. Україна розширює своє співробітництво з багатьма країнами світової спільноти в рамках Інтерполу. Діяльність держави відбувається у сферах сприяння окремим видам міжнародного співробітництва, зокрема торгівлі. У цьому контексті важливим є зниження тарифних бар’єрів, наприклад засобами взаємної відмови від оподаткування товарів, які вже обкладалися податками в іншій країні. Станом на кінець 2001 р. Україна мала домовленості про уникнення подвійного оподаткування майже з 50-ма країнами.
Одним із важливих напрямів державного сприяння торгівлі є організація тендерів на власній території та підтримка вітчизняних виробників щодо їх участі у тендерах за кордоном. У першому випадку йдеться про «імпортний бік справи» — конкурси серед потенційних іноземних виробників, будівельно-монтажних компаній, які прагнуть взяти участь у великому будівництві, пускових роботах в Україні. У другому — про підтримку потенційних вітчизняних експортерів. Найвідоміший приклад останніх років — це участь харківського об’єднання ім. Малишева — виробника танків моделі Т-84 (до речі, дешевшою та ефективнішою за основними тактико-технологічними характеристиками, ніж представлені німецька, французька та американська моделі) на тендері в Туреччині щодо організації поставок 1000 машин на суму 3,5 млрд дол.
Інший приклад — участь КБ «Південне» із заводом «Південмаш» та «Хартрону» у тендері на створення єгипетського супутника дистанційованого зондування «Іджіптсат-1».
3.1.3. Напрями підвищення конкурентоспроможності
української економіки
Слід зазначити, що регулювання відкритої економічної системи не може бути ефективним за відсутності програмно-цільової промислово-технологічної політики, виважених інвестиційних програм та створення передумов ефективного залучення фінансових ресурсів у вигляді капітальних активів, які функціонують у виробничій сфері.
Важливим висновком має бути й те, що не існує такого механізму міжнародної економічної діяльності, який був би придатним для використання усіма країнами за будь-яких національних умов участі в системі міжнародного поділу праці.
У сучасних українських умовах оптимальною формою регулятивної політики, що комплексно та глибоко сприяла б оптимізації не лише національної участі в міжнародній кооперації, а й усього масиву економічних відносин у суспільстві, є індикативне планування макроекономічного розвитку. Воно має стати функціональною основою реформування структур «відкритого економічного» регулювання, перерозподілу регламентаційно-організаційних повноважень. Подібна практика вже давно посідає провідне місце при визначенні завдань державного розвитку в ряді індустріально розвинутих країн. При цьому, ані з практичної, ані з методичної точки зору за кваліфікованого поставлення справи не виникає підстав стверджувати, що принцип приватного підприємництва зазнає утиску та суперечить цілеспрямованому втіленню в життя загальнонаціональних програм. Більше того, за такої ситуації можна було б констатувати віднаходження моменту узгодження макро- та мікроекономічних стратегічних і тактичних інтересів, створення дійових стимулів до участі суб’єктів господарювання у міжнародній кооперації праці.