Для країн Західної Європи за припустимий максимум залежності від якогось одного джерела енергопоставок вважається показник 10—15 %. Для США надходження нафти з основного для них нафтопостачального регіону — Латинської Америки не перевищують 25—35 %.
Іншим прикладом подібної політики є те, що в 1998 р. Росія фактично примусила Україну закуповувати природний газ
виключно в неї, перекривши трубопровід від Туркменістану.
У 1999 р., коли було-таки поновлено газопостачання з Туркменістану, обсяги поставок природного газу з Росії до України залишалися дуже великими — 53 326,2 млн м³. Втім, значна частина поставленого газу до України компенсувалася платою за транзит цього виду палива її територією. Цей натуральний еквівалент транзитних виплат становив 34 706,3 млн м³.
Фактично нову сторінку виміру українсько-туркменських відносин відкрила травнева 2001 р. домовленість про поставки туркменського газу до України протягом 2002—2006 рр. у сумарному обсязі 250 млрд м³. При цьому передбачалося, що протягом цих років буде погоджено умови більш тривалої, десятилітньої аналогічної угоди.
Однак реалізації цього проекту загрожує обмежувальна політика Росії щодо подібної торгівлі. Причому практика «перекривання труби» може набути навіть більшого поширення за умов реалізації «позаукраїнського» інфраструктурного проекту відповідно до офіційного рішення уряду Росії побудувати газопровід, що омине територію України та забезпечить для Газпрому вихід до Центральної та Західної Європи через Білорусь. Враховуючи вартість об’єкта, а також необхідність для Росії і в подальшому мати справу з транзитними витратами, подібні плани можна охарактеризувати як переважно політичні. Разом з тим згідно з домовленостями, які було досягнуто влітку 2002 р., новий політичний компроміс передбачає передання Росії «під контроль» частини трубопровідного транспорту України «в обмін» на те, що альтернативної труби не буде. Щоправда, для України втрати є саме економічними, особливо враховуючи збільшення попиту на природний газ у Європі, який, за оцінками, може досягти в 2010 р. 770 млрд м³. У фінансовому вимірі втілення такого рішення означатиме щорічні втрати для України, що перевищуватимуть 1 млрд дол.
Певною альтернативою такому проекту має стати завершення будівництва та введення в дію в 2001 р. нафтопроводу Одеса—Броди. Офіційно ця урочиста подія відбулася 19 серпня, і, як відзначалося, проект не лише надійно гарантує енергетичну безпеку держави, а й має бути економічно рентабельним (навіть якщо трубопровід буде завантажений на третину). Поки що йдеться тільки про першу чергу цього об’єкта, потужність якої становить 12 млн т нафти на рік. Про сприятливі міжнародні перспективи для роботи цього об’єкта свідчить тенденція до розширення видобутку нафти в Каспійському басейні. Нафтові розробки в цьому регіоні можуть забезпечити ефективну конкуренцію традиційним каналам постачання цього виду енергоносіїв не тільки до України, але й до Центральної та Західної Європи. Це особливо актуально, зважаючи на ускладнення в роботі нафтової промисловості в РФ.
Традиційно у світі міжрегіональні газові торговельні потоки забезпечуються за такими географічними векторами:
· з Росії до Європи;
· з Північної Африки до Європи;
· з Близького Сходу до Японії;
· з Індонезії і Австралії до Південної Азії та Японії.
Аналогічні нафтові торговельні потоки відбуваються за такими напрямками:
· з регіону Перської затоки до країн Європи, Японії та США;
· з Північної та Центральної Африки до Європи та США;
· з Південної Америки до США;
· з регіону Північного моря до Європи.
Після відкриття великих нафтових родовищ у басейні Каспію обговорюються проекти транспортування нафти до Європи, а, можливо, і до США. Щоправда, до останнього варіанта було дещо зменшено увагу після того, як з’ясувалося, що обсяги покладів не є такими велетенськими, як початково очікувалося.
Щодо поставок нафти, то аналогічні проблеми існують і тут, з тією поправкою, що в останні роки порівняно невеликі поставки нафти до України здійснював Казахстан, а відкриття каспійських нафтових родовищ дає змогу сподіватися на великомасштабні закупівлі нафти в ХХІ ст. передусім у Азербайджану. Фахівці вважають, що до 2010 р. в Каспійському басейні видобуватиметься близько 90 млн т якісної (легкої та малосірчаної) нафти, що в 9—10 разів перевищує відповідні показники кінця останнього десятиліття ХХ ст. Цікавою для України була офіційна пропозиція Узбекистану взяти в концесію його вуглеводневі родовища.
На тлі цих суперечок у 2001 р. активізувалися переговори щодо відновлення спільного регулювання електроенергосистем України та Росії. Дедалі активніше ставиться питання про запровадження механізму паралельної роботи цих енергосистем відповідно до двостороннього