американської нафти WTI, у свою чергу, знизилася з 34 дол. за барель до менше ніж 25 дол. за барель. Причому деякі оптимістичні експерти прогнозували подальше падіння цін до рівня 18—19 дол. за барель по нафті типу Brent. Однак ці сподівання не справдилися і ціни знову зросли до 35 дол. за барель і більше стосовно основних видів нафти.
Стабілізаційні заходи були перекреслені черговим загостренням палестино-ізраїльського конфлікту. Він не тільки стимулював панічні очікування на світовому ринку нафти, а й дав привід для посилення зусиль (зокрема з боку маргінального режиму в Іраку, антиамериканських угруповань в ряді інших арабських країн), спрямованих на зміни в механізмі ціноутворення на нафту на користь країн-експортерів.
Нерівномірність розподілу паливно-енергетичних ресурсів у світі дається взнаки в найрізноманітніших проявах суспільного життя людини. Зокрема, вона зумовлює появу факторів міжнародного політичного характеру, які виникають у зв’язку із наявністю спільних та суперечливих інтересів країн, окремих агентів економічного життя.
Ілюстрацією зв’язку між геополітикою та геоекономікою стали зусилля щодо припинення тривалого конфлікту на Близькому Сході. Успіх у переговорному процесі, якого було досягнуто в 1978 р. (значною мірою завдячуючи американській адміністрації Дж. Картера), мав і економіко-кон’юнктурний аспект, сприявши підтриманню цін на порівняно низьких рівнях. На відміну від цього, тривалі спроби адміністрації Клінтона влітку-восени 2000 р. припинити протистояння, які не увінчалися успіхом через взаємну агресивність його сторін, супроводжувалися надзвичайно великими стрибками цін та нестабільністю ринку енергоносіїв.
Усе це ілюструє тенденцію до зростання глобальної взаємозалежності в сучасному світі. Причому йдеться не тільки про взаємозалежність суто економічного плану, адже навіть суспільно-політичні процеси, владні рішення на рівні окремих країн і регіонів можуть не тільки вплинути на стан світового ринку енергоносіїв, а й на особливості, перспективи та навіть саму парадигму міжнародного розвитку. Про це переконливо засвідчили події, пов’язані із запровадженням нафтового ембарго з боку Організації арабських країн — експортерів нафти (ОАПЕК) у 1973 р.
Політичні рішення ОАПЕК, згідно з якими запроваджувались економічні санкції та вводилася в дію так звана «нафтова зброя», були пов’язані з підтримкою Заходом Ізраїлю в ході війни з арабськими країнами. Санкції полягали в припиненні поставок нафти до США та ряду інших країн взагалі, а також у зменшенні обсягів видобутку, що не могло не призвести до зростання світової ціни на нафту.
Це змусило провідні ринкові країни, які стали прямим об’єктом цього ембарго та картельної цінової політики, переглянути моделі енерго- та ресурсоспоживання своїх економічних комплексів та перевести їх у значно більш заощаджувальний та ефективний режим. Результатом стало радикальне зниження енергоємності одиниці виробленої продукції, а це, у свою чергу, виявилося фактором зменшення собівартості багатьох видів виробництв, дозволило віднайти резерви додаткового розвитку промисловості та сільського господарства, інфраструктури побутової сфери.
До значних «стресів» на світових ринках енергоносіїв призводили усі арабо-ізраїльські війни, ірано-іракський конфлікт, міжетнічні сутички на Близькому Сході, навколоіракська криза та військові дії антиіракської коаліції початку 90-х років. Водночас, як зазначалося, мали місце й контрзаходи з боку провідних споживачів енергетичних ресурсів, які спрямовувались на стабілізацію становища на енергетичних ринках, передусім на ринку нафтовому.
Підвищення цін на нафту на світових ринках наприкінці 90-х років, яке великою мірою було забезпечене погодженими обмеженнями виробництва нафти країнами ОПЕК (Організація країн — експортерів нафти), викликало активну протидію з боку провідних західних споживачів цього виду ресурсів. Зокрема, 22 березня 2000 р. Палатою представників конгресу США переважною більшістю голосів було схвалено законопроект «Про зниження цін на нафту», згідно з яким має посилитися тиск на нафтовидобувні країни з метою попередження штучного зниження обсягів видобутку нафти.
Але в довгостроковій перспективі найбільше значення мають фізичні кількісні ліміти енергоспоживання. Наприклад, за сучасними оцінками, у світових покладах залягає 140—150 млрд т нафти, тоді як щорічне її споживання останніми роками коливається на рівні 3,2—3,4 млрд т. Неважко підрахувати, наскільки вистачить наявних ресурсів нафти, навіть за умов збереження теперішніх рівнів її видобутку та використання. Але слід згадати, що сукупний світовий попит на нафту та нафтопродукти має виражену тенденцію до зростання. Так, згідно з експертними оцінками, протягом періоду 1996—2020 рр. темпи зростання такого попиту становитимуть 2,1 %.
Зрозуміло, чому так важливо враховувати динамічний аспект проблеми, тобто з урахуванням наявних глобальних запасів у практичних діях виходити з перспектив загальносвітового використання корисних копалин, екологічних наслідків їх залучення до виробничого обігу. Так, на сьогодні сукупне споживання енергоносіїв не тільки значно перевищує припустимий максимум, у межах якого діяльність людини не позначається на навколишньому середовищі, загальному кліматі та житті екосистем. Воно справді робить дуже близькою перспективу для людства залишитися без