багатьох кардинально важливих на сьогодні традиційних джерел енергії та оброблюваних матеріалів. Отже, однією з найбільш актуальних глобальних проблем світової економіки є обмеженість ресурсно-енергетичного потенціалу та можливостей його застосування.
Згідно з експертними розрахунками, за сучасних темпів споживання покладів нафти вистачить ще на 120 років, газу — на 100 років, вугілля — на 500. Щоправда, оцінка обсягів покладів вугілля в Україні дає ще «довший» прогноз, але на такий термін навряд чи можна розраховувати на вугілля як на технологічно та екологічно придатне паливо.
Найбільші запаси природного газу містяться в Росії — 40 % від світового обсягу. Російські поклади нафти оцінюються в 20 % від світових.
Ураховуючи обмеженість традиційних енергоносіїв, у багатьох країнах дедалі частішають спроби створення альтернативного забезпечення паливом та енергією відповідно до наявних природно-кліматичних особливостей та економічних можливостей. У Бразилії, наприклад, чималу частину автопарку (а відомо, що саме автомобілі є головним сектором споживання нафтопродуктів) переведено на спирт, який видобувається з крохмальмістких агрокультур. У цій країні, як відомо, кліматичні умови дають змогу збирати три врожаї на рік, отже, агросировини для спиртовиробництва є вдосталь. Крім того, теплий клімат дає змогу застосовувати етиловий спирт протягом цілого року (цей вид палива, на відміну від бензину може використовуватись із більшими температурними обмеженнями). Аналогічні проекти можуть бути реалізовані й в Україні, зокрема, зважаючи на великі обсяги цукровиробництва (для виробництва спирту можуть використовуватись залишки цукрових буряків; надалі отримана біомаса може перероблятися на кормові домішки та на добрива), а також на теплий клімат на Півдні країни.
На Півночі Європи, в інших регіонах та країнах світу поширюються вітрові енергосистеми, енергетика водних припливів та хвильова гідроенергетика. В Україні найбільш поширені вітрові електростанції в Криму, втім, є плани розвивати вітрову енергетику і в інших регіонах держави, зокрема в «екологічно чутливих», рекреаційних, заповідних зонах.
Резюме
Сьогодні економіка України, суспільство в цілому стали перед справжнім викликом часу: діюча модель ресурсоспоживання та передусім використання енергоносіїв є безперспективною, програшною з погляду пошуку країною місця в системі міжнародної кооперації та міжнародного поділу праці. Необхідним є перехід до якісно більш ефективних та заощадливих технологій, як це було здійснено країнами Заходу протягом десятиліття після енергетичної кризи та злету цін на пальне в 70-х роках. Тоді радикальні підходи до споживання енергоносіїв у промисловості, на транспорті, в сільському господарстві у побуті та в інших сферах життєдіяльності людини дали змогу зменшити зовнішню залежність країн — імпортерів енергоносіїв, домогтися зниження світових цін на цей об’єкт міжнародної торгівлі, підвищити загальну ефективність виробництва, поліпшити стан навколишнього середовища.
В Україні необхідно прийняти комплексну програму раціоналізації використання енергії з метою виходу до 2010—2015 р. на світовий рівень енерговитрат. Якщо подібна програма буде не тільки ухваленою, а й реалізованою, то це дасть змогу значно підвищити ефективність та конкурентність національного виробництва. Адже у такий спосіб можна буде не тільки зменшити валові обсяги закупівлі природних ресурсів за кордоном, а й знизити енергомісткість одиниці продукції, що виробляється, а відтак — і її ціну. Розв’язання цього завдання має і важливий екологічний та гуманітарний аспект — адже Україна, якщо брати до уваги кількість населення та рівень ВВП країни, робить непропорційно великий «внесок» до глобального потепління та забруднення через надмірне використання енергоресурсів та матеріалів.
ПОЗАЛЕКЦІЙНИЙ БЛОК
Теоретичні паралелі
Проблема лімітів зростання
у відкритій економіці
Дедалі більшою мірою людство відчуває вузькість планетарних меж для своєї господарської діяльності. Україна, як і всі інші країни світу, що забезпечують суспільне відтворення активним