ристання (експлуатації) за вирахуванням витрат, пов’язаних з реалізацією (ліквідацією). При цьому строк корисного використання визначається як очікуваний період часу, протягом якого основні засоби будуть використовуватися підприємством, або обсяг продукції (робіт, послуг), які підприємство очікує отримати від їх використання.

Остаточна вартість – первісна або відновлена вартість ос­новних засобів за мінусом зносу. На практиці для одержання по­няття про наявність і рух основних засобів використовують ба­лансову вартість, яка характеризується первісною вартістю за мінусом накопиченого зносу. Вона береться з річного балансу і показує наявність і рух основних засобів на даний рік. До неї за­раховують суму виробничих витрат на будівництво, одержання, доставку, установку і монтаж різних видів основних засобів, а та­кож податок на додану вартість.

Балансова вартість дозволяє та­кож судити про величину неповерненого авансованого капіталу. Але при цьому слід мати на увазі, що частина основних засобів відновлюється за допомогою капітального ремонту, ціллю якого є відновлення технічного стану засобів праці до їх первісного рі­вня. У зв’язку з даною обставиною залишкову вартість можна розрахувати за формулою:

ОЗ₀ = ОЗ_П + В_К – (А ОЗ_ПЧ: 100), (1.1)

де ОЗ₀ – залишкова вартість основних засобів, грн.,

ОЗ_П – первісна або відновлена вартість основних виробничих засобів, грн.

В_К – витрати на капітальний ремонт за весь час служби осно­вних засобів, грн.; А – норма амортизації, відсоток,

Ч – час, протягом якого використовуються основні засоби, роки.

В бухгалтерсь­кому обліку для нарахування амортизації основних засобів доцільно застосовувати величину пер­вісної вартості. Однак коли технічний прогрес і інфляційні процеси викликають необхідність в час­тих переоцінках, це не можна вважати аксіомою, і для нараху­вання амортизації може бути приоритетною відновлювальна, а не пе­рвісна вартість [15,c.308].