1.3 Нормативно-законодавча база з обліку та аналізу розрахунків по оплаті праці

Основним законодавчим актом що регулює питання заробітної плати робітників є Конституція України, на якій базується все законодавство, у тому числі і законодавство про працю.

У ст.43-46 Конституції України сказано, що кожен має право на працю, на відпочинок, на соціальний захист, на безпечні і здорові умови праці і на заробітну плату, причому не нижче встановленого мінімуму. Цікаве те, що кожен громадянин має право на своєчасне отримання винагороди за свою працю і це його право захищається законодавством. Держава при цьому повинна створювати умови, необхідні громадянинові для повної реалізації своїх прав [1, c. 205].

Для регулювання питань оплати праці використовують наступні закони, нормативні акти, Постанови Кабінету Міністрів України, інструкції, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Кодекс законів про працю від 24.03.1995 р. №108/95-ВР встановлює норму тривалості робочого часу, час відпочинку, визначає норми виробітку та норми обслуговування, визначає порядок розцінок при відрядній оплаті праці.

Глава VІІ присвячена оплаті праці, де дається визначення заробітній платі, що таке мінімальна зарплата та її індексація,тарифна система оплати праці, строки виплати зарплати, гарантії та компенсації працівникам, праця жінок та оплата працівників за участь в управлінні підприємствами.

В Господарському Кодексі України від 16.01.2003 р. № 436-IV передбачено основні засади господарської та комерційної діяльності підприємства. Підприємство самостійно визначає свою організаційну, встановлює чисельність працівників і штатний розпис [2, c. 101].

Стаття 65 передбачає як здійснюється управління підприємством відповідно до установчих документів. Передбачено як вирішуються соціально – економічні питання, що стосуються діяльності підприємства, особливості управління підприємствами окремих видів.