таких процедур, разом з будь-якими даними, одержаними в результаті тестів систем контролю, для обґрунтування тверджень фінансової звітності.
Твердження фінансової звітності - це твердження керівництва, чи то ясно висловлені, чи навпаки, втілені у фінансовій звітності. Вони можуть бути поділені на такі категорії:
ü наявність: актив чи пасив існує на конкретну дату;
ü права і обов’язки: актив чи пасив належить підприємству на певну дату;
ü факт події: факт того, що була здійснена операція чи подія, пов’язана з підприємством у конкретний період;
ü повнота: не існує не відображених в обліку активів, пасивів, суттєвих операцій чи подій або інших нерозкритих позицій;
ü оцінка: оцінка активів і пасивів зроблена правильно і вони відображені в усіх суттєвих аспектах в обліку за правильною вартістю;
ü вимір: операція чи інша подія в повному обсязі відображена в обліку, а надходження й видатки відображені у відповідному періоді;
ü представлення і розкриття: позиція фінансової звітності розкрита, класифікована і описана з правилами її підготовки.
Як звичайно, аудиторські докази одержуються щодо кожного суттєвого твердження фінансової звітності. Аудиторські докази стосовно одного якогось твердження, наприклад, наявності товарно-матеріальних запасів, не можуть служити підставою для неодержання аудиторських доказів стосовно інших тверджень, наприклад, тверджень правильності їх оцінки. Характер, термін проведення та обсяг процедур перевірки на суттєвість залежать від конкретних тверджень. В результаті проведення тестів можна отримати аудиторські докази відносно декількох тверджень, наприклад, інформація про суми дебіторської заборгованості може бути джерелом аудиторських доказів як їх наявності, так і правильності оцінки.
Надійність аудиторських доказів залежить від джерела їх отримання - внутрішнього чи зовнішнього, а також від їх характеру. За характером існують візуальні, документальні та усні докази. Допомогти оцінити надійність аудиторських доказів, які здебільшого залежать від конкретних обставин, можуть подані нижче узагальнення:
¨ аудиторські докази із зовнішніх джерел (наприклад, підтвердження, одержане від третьої особи) більш надійні, ніж ті, що отримані з внутрішніх джерел;
¨ аудиторські докази, одержані з внутрішніх джерел інформації підприємства, яке перевіряється, надійніші в разі наявності ефективних систем обліку та внутрішнього контролю;
¨ аудиторські докази, одержані безпосередньо аудитором від результатів проведених тестів, надійніші, ніж ті, що одержані від працівників підприємства;
¨ аудиторські докази у формі документів чи письмових подань надійніші, ніж усні подання.
Аудиторські докази є переконливішими, якщо вони отримані з різних джерел або джерел різного характеру, але відповідають один одному. За таких обставин аудитор може отримати сумарний розмір довіри вищий, ніж той, що був би отриманий по різних позиціях аудиторських доказів, розглянутих окремо. І навпаки, коли аудиторські докази, одержані з одного джерела і не відповідають тим, що одержані з іншого, то аудитор визначає, які додаткові процедури необхідні для розв’язання цієї невідповідності.
Аудитору слід враховувати зв’язок між витратами на отримання аудиторських доказів і корисністю отриманої інформації. Щоправда, складності та витрати, пов’язані з цим, самі по собі не можуть бути достатньою підставою для не проведення потрібної аудитору процедури.
За наявності серйозних сумнівів щодо суттєвих тверджень звітності аудитору слід спробувати отримати достатні належні аудиторські докази для усунення таких сумнівів. При неможливості одержання достатніх належних аудиторських доказів аудитор має висловити позитивний висновок з застереженнями або негативний висновок.