ефективна, то рівень ризику невиявлення можна підвищити, а кількість свідчень зменшити. Адже коли система контролю ефективна, аудитор може підвищити рівень ризику невиявлення, оскільки ефективна система внутрішнього контролю зменшує ймовірність помилок у фінансовій звітності.

Ризик невиявлення аудитором помилок у фінансовій звітності визначається, виходячи з трьох компонентів аудиторського ризику. Ризик невиявлення визначає кількість свідчень, які аудитор планує зібрати. При низькому рівні ризику невиявлення аудиторських свідчень необхідно зібрати більше, при високому - менше.

Оскільки основними методами збору аудиторських свідчень є аналітичні процедури та перевірка господарських операцій по суті, то модель аудиторського ризику можна розширити з врахуванням цього. Ризик невиявлення (DR) можна представити як комбінацію двох чинників: ризику неефективності аналітичних процедур (АР) - імовірність того, що аналітичні процедури не зможуть виявити суттєвих помилок, і ризику неефективності детальних тестів (TD) - ймовірність того, що детальні тести не зможуть виявити суттєвих помилок. Ці два види процедур розглядаються як незалежні. Таким чином, DR=AP * TD і розширена модель ризику представиться в такому вигляді:

AR=IR * CR * AP * TD

Ця модель також належить до концептуальних. Її розширення не зробило аудит більш формалізованим, але це дає можливість краще зрозуміти значення вибіркового дослідження з метою аудиту сальдо балансових рахунків. Якщо всі чотири ризики визначені, то можна знайти ризик неефективності тестування деталей таким чином:

Застосування моделі аудиторського ризику має свої недоліки.

По-перше, оцінки допустимого аудиторського ризику, внутрішньо властивого ризику і ризику контролю значною мірою суб’єктивні й лише наближено відображають реальність. Тому більшість аудиторів виявляють обережність і для встановлення рівня ризику користуються такими термінами, як “високий”, “середній” і “низький”.

По-друге, модель аудиторського ризику - це модель планування, і можливості її використання при оцінці результатів аудиту обмежені. Після того як визначаються усі види ризиків, складаються детальний план і програма збору аудиторських свідчень. Якщо проведені аудиторські процедури покажуть, що у фінансовій звітності відсутні помилки, що перевищують допустиму величину, то записана для цього сегмента сума приймається. Але якщо аудиторські свідчення вкажуть на наявність помилок, що перевищують допустиму суму, то від моделі слід відмовитись і необхідно провести достатню кількість процедур, щоб з високим рівнем достовірності ідентифікувати і кількісно визначити наявні помилки. При цьому нового розрахунку ризику не проводиться.

6. Аудиторський висновок.

6.1 Структура висновку

По закінченні аудиторської перевірки аудитор складає два підсумкових документи: звіт про результати аудиторської перевірки та аудиторський висновок.

Для користувачів публічної фінансової звітності аудитор готує чіткий висновок про перевірену звітність, відповідність її у всіх суттєвих аспектах інструкціям про порядок складання звітності та принципам обліку, які передбачені Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” і Національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку. Порядок складання висновку регламентується МСА 700 і 700А “Аудиторський висновок про фінансову звітність”, МСА 800 “Аудиторський висновок при виконанні завдань аудиту спеціального призначення”.

За своїм правовим статусом висновок аудитора прирівнюється до висновку експертизи, що призначається у відповідності з процесуальним законодавством України.