У доповнення до того, що вже зазначалося з цього приводу раніше, уточнимо, що факторна теорія зосереджується навколо зв’язку між наявними в певній країні матеріальними, людськими ресурсами та її спеціалізацією, виробничим профілем. Ті фактори, які є у відносному надлишку, саме і формують структуру національної зайнятості, галузеву специфіку експорту.
Окремі аспекти даної проблематики висвітлено в ряді теоретичних моделей, зокрема в теоремах Самуельсона, Столпера—Самуельсона та Рибчинського.
Теорема Самуельсона, або теорема про вирівнювання цін на фактори виробництва, базується на припущенні (або спрощеній моделі) щодо існування сталих торговельних відносин між двома країнами з двома «повністю завантаженими» факторами та виробництвом лише двох товарів (інакше кажучи, модель 2 ´ 2 ´ 2). Ця теорема стверджує, що дія ринкової конкуренції, що веде до вирівнювання цін, поширюється й на ціни факторів виробництва: міжнародна торгівля зумовлює вирівнювання цін не тільки на товари, а й на фактори виробництва; таким чином в обох країнах (пригадаємо модель 2 ´2 ´ 2) ставки заробітної плати, а також орендні виплати та відсотки на капітал будуть мати тенденцію до вирівнювання. Звичайно, тенденція до вирівнювання не означає, що таке вирівнювання насправді відбувається, і сам Самуельсон про це, власне, і писав. Часто-густо на практиці такої тенденції не спостерігається або навіть мають місце зворотні процеси. Але ж причиною цього є те, що дія інших, екзогенних стосовно розглядуваної логіки тенденцій перекриває її власну дію. Отже, йдеться саме про тенденцію, а не про «гарантований ефект».
Теорема Столпера—Самуельсона стосується процесу розподілу зиску від торгівлі, на яку впливає факторна спеціалізація: міжнародні торговельні відносини сприяють зростанню винагороди фактору, який використовується інтенсивно у процесі виробництва товару, ціна на який зростає, а також до зниження винагороди фактору, який інтенсивно використовується під час виробництва товару, ціна на який падає; причому це відбувається незалежно від того, якою є структура споживання зазначених факторів власниками факторів виробництва.
Теорема Рибчинського пов’язана зі зміною умов розвитку галузей країни, що спеціалізується на поставках на ринок базового для якоїсь із них товару: при постійних цінах та наявності в економіці тільки двох секторів зростання одного з факторів виробництва призводить до скорочення випуску одного з товарів.
Інакше кажучи, спеціалізація на виробництві одного з товарів об’єктивно зменшує виробництво іншого. Наприклад, свого часу спеціалізація США на виробництві машинотехнічних виробів зумовила перетворення цією країни з чистого експортера на чистого імпортера мінеральної сировини, інколи і в тих випадках, коли її виробництво мало непогані умови порівняно з іншими країнами.
Власне, внутрішня логіка цієї теореми, якщо її сформулювати спрощено, є досить очевидною: інтенсивне інвестування однієї галузі призводить до недоінвестування іншої. Те ж саме можна сказати і про «переключення» робочої сили на виробництво продукту спеціалізації.
Найбільш очевидною та відомою ілюстрацією цьому стали події в Нідерландах: там, а точніше у шельфі Північного моря в 60-х роках
ХХ ст., було відкрито значні поклади природного газу. Зростання видобутку цього виду корисних копалин зумовило перелив факторів виробництва до даного сектору економіки. Відбувалося й зростання курсу нідерландського гульдена, що додатково погіршувало умови експорту інших товарів і діяльності імпортоконкурентних галузей. Таке явище (воно мало місце і в Австралії, де швидко розширювався видобуток різних видів мінеральної сировини, й у Великій Британії — там поширювався видобуток нафти; аналогічні проблеми виникали в Норвегії, Росії, Новій Зеландії та інших країнах) дістало назву «голландська хвороба».
Терміни та поняття
Лізинг (згідно з Законом України «Про лізинг») — це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або придбавається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Міжнародний лізинг (згідно з Законом України «Про лізинг») — це договір лізингу, що здійснюється суб’єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі якщо майно чи платежі перетинають державні кордони.
Лізингодавець — суб’єкт комерційної діяльності, який передає у виробниче користування об’єкти лізингу відповідно до договору лізингу. Лізингодавцем може бути виробнича або торговельна фірма, яка має для цього матеріальні, фінансові можливості, а також відповідне документально-правове забезпечення; банки, фінансово-кредитні установи, страхові та пенсійні фонди, філії відповідних установ, брокерські лізингові фірми, спеціалізовані лізингові компанії, універсальні компанії, які здійснюють не тільки операції з фінансування, а й управлінсько-консультативні послуги, технічне обслуговування, навчання та ін.).
Лізингоодержувач — суб’єкт комерційної діяльності, який одержує в користування об’єкти лізингу за договором лізингу та здійснює їх експлуатацію відповідно до контрактних домовленостей, і передусім відповідно до зобов’язання щодо періодичних лізингових платежів, підтримки обладнання в належному стані (враховуючи природне зношення).