в 1991 р. Цей утиск позначився і на міжнародних господарських контактах по багатьох їх аспектах. Зокрема, відбулася цілеспрямована уніфікація економічних систем України і решти Московської держави, яка спочатку була помітно більш відсталою, але поступово ставала більш динамічною. З її боку мала місце також і політика, яка мала на меті штучний занепад міжнародної торгівлі України. Водночас формувалася і залежна модель міжнародної кооперації, за якої Україна стала частиною єдиного економічного організму Росії.
Як приклад сказаного можна навести цілеспрямовану політику щодо руйнування старої, «доросійської» та формування проімперської, узалежненої моделі зовнішньоекономічних зв’язків України, яка проводилася Петром I. Відразу зазначимо, що обидві цілі було досягнуто майже повністю. Втім, як це часто трапляється, коли пріоритетами стають політико-ідеологічні цінності, неминуче програють з погляду критеріїв ефективності.
Так, наприклад, у 1701 р. був заборонений традиційний вивіз з України пряжі до Риги та Кенігсберга. Було заборонено і вивіз багатьох інших товарів за межі України (звичайно, не до Росії), а інші підлягали відправці тільки через російські порти, наприклад Архангельськ. У 1714 р. Петро I увів заборону на експорт української пшениці будь-якими шляхами, крім як через порти, що контролюються Росією. Звичайно, подібні акції часто позбавляли торгівлю будь-якого сенсу або ж знижували її ефективність. І не дивно, що наприкінці петровських «реформ» обсяги зовнішньої торгівлі усієї російської імперії поступалися обсягам української міжнародної торгівлі до їх початку.
Але, звичайно, зовнішньоекономічна політика царату, яка стосувалася України, далеко не завжди диктувалася виключно проімперськими міркуваннями та ставила цілі шкідливого для України перерозподілу повноважень і ресурсів. Помітним чинником у пізніші часи стало будівництво на півдні України чорноморських портових міст — Херсона, Миколаєва, Одеси.
Так, Херсон став на кілька десятиліть найбільшим чорноморським портом, привабливим торговельним центром для купців з багатьох країн, які вивозили звідти товари до Західної Європи. Іншими важливими експортоорієнтованими портами були Євпаторія, Очаків, Феодосія. Трохи пізніше, а саме протягом середини — другої половини ХІХ ст., надзвичайно великого значення набула Одеса, про що свідчать дані табл. 4.1.
Таблиця 4.1
Кількість заходів каботажних суден до Одеси, 1842—1892
|
Рік |
Кількість заходів |
|
1842 |
431 |
|
1852 |
1209 |
|
1862 |
1365 |
|
1872 |
2777 |
|
1882 |
2693 |
|
1892 |
3401 |
Джерело: Одесса, 1794—1894: Издание городского общественного управления к столетию города. — Одесса, 1895. — С. 217.
Щоправда, подібні значні проекти державного будівництва аж ніяк не мали на меті процвітання самої України. Характерним для експортної і взагалі економічної ролі України в складі Російської імперії, як і щодо колоніальної політики Москви, є порівняльний статистичний аналіз чорноморської торгівлі по експорту та імпорту товарів. Так, спостерігалося практично постійне і вельми значне перевищення експорту над імпортом для товарної торгівлі, яка здійснювалося через українські порти. Вочевидь це було пов’язано з більш високою ефективністю господарства південних регіонів Російської імперії, і передусім України, а також штучним перерозподілом товарної маси на користь інших регіонів Росії, виявом якої стала імпортна орієнтація північних портів імперії. Ілюстрацією цього є такі статистичні дані (табл. 4.2).