часів — Софії Київської, Києво-Печерської лаври, Кирилівської церкви та ін. — стародавніх пам’яток Чернігова, інших міст України. Доцільно відновити туристський маршрут стародавнім водним шляхом «Із варягів у греки», розробити маршрут «Україна в мережі транснаціональних Великих шовкових шляхів». Інтерес становлять маршрути «Чумацькими шляхами України», «Намисто Славутича». Перспективним є маршрут по західних, прикарпатських та закарпатських, містах, зокрема «в прив’язці» до Львова або Ужгорода. Особливо це має значення на етапі становлення туристичного комплексу, коли «індивідуальна привабливість» ряду важливих духовних та історичних центрів, через відсутність коштів для розвитку туристичної інфраструктури, є незначною.
З матеріалів Додатку № 1 до Програми розвитку туризму
в Україні до 2005 р.
Туристично-рекреаційні комплекси України — органічна складова її єдиного соціально-економічного комплексу. Є можливості для розвитку оздоровчого, спортивного, спеціалізованого туризму: сільського, мисливського, рибальського, кінного, велосипедного, вітрильного, гірськолижного та інших.
Перспективною є участь у створенні туристично-екскурсійного потенціалу Карпатського та Придніпровського регіонів, Полісся, Поділля та Українського Причорномор’я в межах програм їх соціально-економічного розвитку. З урахуванням природно-рекреаційного потенціалу, а також попиту на міжнародному та внутрішньому туристичному ринках можлива туристично-рекреаційна діяльність у Карпатах (Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська та Чернівецька області) і на Азово-Чорноморському узбережжі (Автономна Республіка Крим, Донецька, Запорізька, Миколаївська, Одеська та Херсонська області). Слід відзначити, що на українському півдні тривалість купального сезону становить від 105 до 145 днів.
Важлива складова туристично-екскурсійного потенціалу України — історико-культурні пам’ятки. Найбільше їх у Київській, Львівській, Чернігівській областях та Автономній Республіці Крим, містах Києві, Львові, Одесі, Чернігові, Кам’янці-Подільському.
Велика кількість пам’яток археології зосереджена в південній частині України. Атрактивними для туристів є розкопки античних міст північного Причорномор’я — Тіри, Ольвії, Херсонеса, Пантікапея, а також археологічні музеї в Одесі, Керчі та Києві.
Велике значення для розвитку пізнавального туризму мають пам’ятки архітектури різних епох і стилів. Це, зокрема, пам’ятки Київської Русі (IX — XII ст.) у Києві, Чернігові, Каневі, Овручі, Володимирі-Волинському; пам’ятки оборонної архітектури — фортеці в Луцьку, Меджибожі, Кам’янці-Подільському, Хотині, Білгороді-Дністровському, Ужгороді, Мукачевому; палацові комплекси в Криму, на Львівщині та Чернігівщині; пам’ятки цивільної архітектури в Києві, Львові, Харкові, Полтаві, Чернівцях, Ужгороді; пам’ятки культової архітектури в Києві, Львові, с. Маняві на Івано-Франківщині, у Почаєві, Міжгір’ї, Мукачевому, Чернівцях; пам’ятки дерев’яної культової та цивільної архітектури в Карпатах.
Найбільший інтерес викликають музейні комплекси світового (за класифікацією ЮНЕСКО) значення в Києві — Софійський та Києво-Печерський заповідники, Андріївська та Кирилівська церкви; музеї архітектури та побуту просто неба у Києві, Переяславі-Хмельницькому, Львові, Ужгороді, Чернівцях, Галичі; картинні галереї в
Києві, Одесі, Феодосії, Львові, Харкові тощо; меморіальні музеї видатних державних діячів, а також діячів літератури, науки та культури: Т. Г. Шевченка, М. В. Гоголя, І. Я. Франка, Лесі Українки, О. С. Пушкіна, П. І. Чайковського, Богдана Хмельницького, М. А. Булгакова, О. П. Довженка, І. П. Котляревського, Панаса Мирного, С. П. Корольова, Є. О. Патона, М. К. Заньковецької, І. К. Карпенка-Карого, І. К. Айвазовського, Д. І. Яворницького та інших; численні історичні та краєзнавчі музеї.
Найбільшою перешкодою розвиткові міжнародного туризму в Україні є відсутність необхідної інфраструктури — готельних комплексів, мотелів, туристичних баз, кемпінгів, мотелів, зручних та швидкісних шляхів сполучень. Малорозвинутою в Україні є і мережа супутніх щодо міжнародного туризму видів діяльності — виготовлення сувенірів, надання послуг зв’язку, транспортування, харчування тощо.
Головними завданнями розвитку туристичного бізнесу, а також функціональними інструментами для розв’язання цього завдання є:
· розроблення комплексної концепції розвитку туристичної, міжнародно-туристичної галузі в Україні з прив’язкою до фінансових можливостей і передбаченням реальних та послідовних заходів;
· нормативно-правове забезпечення міжнародно-туристичного бізнесу, а також пов’язаних з ним сфер соціально-економічного життя;
· розроблення та впровадження системи пріоритетів і пільг фінансового характеру з метою захисту національного туристичного ринку;
· розроблення регіональних (територіальних) програм розвитку туристичної сфери; узгодження загальнодержавних та регіональних програм розвитку туризму;
· забезпечення інфраструктури міжнародного туризму — будівництво готелів, мотелів, кемпінгів, поліпшення транспортного забезпечення, роботи комунальних, поштових, сервісних служб;
· заохочення національних та іноземних інвестицій у розвиток туристичної індустрії;
· розвиток пов’язаного з туризмом бізнесу — відповідних сегментів харчової промисловості, сувенірних, картографічних підприємств;