Донецько-Криворізький комплекс. До речі, й саме екологонебезпечне виробництво має серйозні внутрішні проблеми. Так, із209 шахт, які діють в Україні, 75 % є аварійними. Практично всі вони потребують радикальної модернізації виробництва, що й не дивно: більше половини українських шахт було введено до ладу понад 100 років тому, а брак інвестиційних коштів унеможливлює потрібну модель реформи галузі.
Взагалі ж гіпертрофована українська теплоенергетична галузь «забезпечує» до третини викидів в атмосферу, а тісно пов’язана з нею металургійна промисловість — 35—40 % усієї маси забруднюючих речовин від стаціонарних об’єктів забруднення.
Екологічні проблеми, які виникають через незадовільні умови міжнародної економічної діяльності, знову актуалізують найбільш болючу для сучасної України тематику. Адже енергетична спеціалізація Радянського Союзу, зокрема у вигляді акценту на поставках за кордон електроенергії, стала якщо не прямою причиною Чорнобильської катастрофи 1986 р., то, принаймні, важливим її фактором: саме струм, що його виробляла ЧАЕС, значною мірою спрямовувався по експорту за західний кордон України.
Екологічна межа, яку не можна переступати, стала водночас і межею економічного зростання, причому як у світі в цілому, так і в Україні. Скрутна соціально-економічна, гуманітарно-екологічна ситуація примушує шукати ефективні відповіді на питання про те, що в умовах відкритого ринкового простору треба робити, маючи на меті якомога скоріше радикальне поліпшення якості розвитку. При цьому сфера міжнародної економічної діяльності України є як об’єктом, так і інструментом політики, що спрямовується на подолання екологічної кризи як складової загальної структурної кризи, а також на динамізацію необхідних перетворень.
Насправді є багато напрямів оптимізації екологічної складової міжнародної економічної діяльності України. Однією з ключових умов у цьому зв’язку є створення необхідної правової бази (в доповнення до Закону України «Про енергозбереження» від 1994 р., багато з положень якого ігноруються в повсякденній практиці) та її дотримання господарюючими і регулюючими суб’єктами. Є резерви розширення співробітництва зі спеціалізованими міжнародними організаціями, зокрема в контексті врегулювання чорнобильської проблеми. Назрілою є потреба в розробленні орієнтованої на екологічні критерії концепції структурної перебудови національної економіки.
У реальному секторі на порядку денному — проведення технічного переозброєння із застосуванням замкнених технологічних циклів при запровадженні ефективного екологічного контролю, зокрема стосовно продукції, що поставляється на експорт. Потрібний кращий контроль за рівнями енергоспоживання на виробництві та в побуті. Особливої уваги заслуговують такі цілком конкретні завдання, як забезпечення кращої ізоляції трубопроводів, економного освітлення, повторного використання тепла. Доцільним є введення стимулів до використання менш енергови-
тратних технологій опалення та зберігання тепла житлових приміщень, енергоізоляційних дверей, вікон, дахів.
Усе це тісно пов’язано з результатами експортно-імпортної діяльності України, адже йдеться про заощадливіше використання як первинних енергоресурсів, так і ресурсів вторинних, утворених на їх базі. І як перші, так і другі, як ми знаємо, можуть бути предметом закупівель, транзиту та експорту з території України.
Важливим аспектом та умовою «екологізації» виробництва і міжнародної економічної діяльності є поширення прогресивних технологій. Це може стати засобом заощадження ресурсів, залучення до використання тієї частини пального та сировини, які раніше втрачалися, ставали побічними продуктами обробки, наслідком неповної технологічної утилізації. Зокрема, йдеться про раціональнішу, максимально повну утилізацію ресурсів, які вважалися відпрацьованими.
Важливим додатковим інструментом регулятивної політики має стати впровадження природоохоронних програм, економічного механізму платежів за використовувані природні ресурси, що приведе до більш чіткого розуміння реальної суспільної корисності виробничої діяльності окремих підприємницьких структур та до поліпшення балансових показників відкритої економіки України в довгостроковій перспективі. Але головним очікуваним результатом тут має стати поліпшення стану навколишнього середовища. Причому в цьому аспекті можна казати про певні позитивні зрушення, які відбулися наприкінці століття.
У сучасному світі, своєрідній мегасистемі, яку становлять взаємозалежні елементи національного масштабу, ці українські досягнення в економічній та екологічній сферах мають за своєю природою міжнародний характер. Адже йдеться про певне зниження забруднення вод (отже, про позитивну тенденцію для усього причорноморського регіону) та