Після тривалої кризи мала місце протягом останніх років існування СРСР та у перші дев’ять років української незалежності, більшості підприємств транспорту вдалося переламати тенденцію до зниження ділової активності і почати неухильне нарощування обсягів пасажирських і вантажних перевезень. У цих умовах головне завдання виставки полягає в тому, щоб залишатися в авангарді економічних перетворень, бути тим локомотивом, який приведе транспортну галузь України до процвітання.
З матеріалів Інтернету
2.10.3. Геостратегічні перспективи
транспортного забезпечення
міжнародного співробітництва України
Водний, передусім морський, транспорт відіграє роль найбільш великовантажного виду транспорту. Традиційно для останніх десятиліть ХХ ст., а також на початку ХХІ ст. на нього припадає близько 80 % усього вантажообігу. При цьому в структурі самого морського транспорту близько 70 % вантажообігу забезпечують великовантажні судна — нафтові танкери та суховантажні судна.
Світова ситуація відповідає особливостям розвитку водного транспорту України. При цьому, враховуючи потенціал та реальний стан міжнароднотранспортної сфери України, а також геополітичні умови — вигідне стратегічне положення країни, наявність значних транспортних потужностей, геополітичні спори, проблеми з обслуговуванням інфраструктури, цілком природним є прагнення держави максимізувати позитивний ефект від використання наявних факторних переваг. Згідно зі Стратегією економічної та соціальної політики на 2000—2004 рр. «Україна: поступ у ХХІ століття» державну транзитну політику в Україні передбачається проводити відповідно до Комплексної програми утвердження України як транзитної держави. Передусім необхідно значно активізувати роботу над створенням національної мережі міжнародних транспортних коридорів та її інтегрування у транспортні системи країн Європи й Азії, Балтійського та Чорноморського регіонів.
Одним із найважливіших для України як транзитної держави геополітичних питань є розподіл маршрутів головних транспортних трансматерикових коридорів, які б поєднували країни Кавказу, Середньої, Центральної Азії, південно-азійські регіони Росії з Європою.
Заінтересованість у тому або іншому варіанті розв’язання проблеми розвитку мережі стратегічного транзиту висловлювало чимало держав. І в результаті обговорень на другій Пан’європейській конференції, що відбулася на острові Крит у 1996 р., європейськими країнами було визначено дев’ять основних напрямків (так званих Критських коридорів), по яких будуть спрямовуватися вантажопотоки. Чотири з цих напрямків пролягають територією України. Перспективним проектом є об’єднання в єдину транспортну систему, разом з Критськими коридорами, Євразійського коридору, а також коридору ТРАСЕКА. Це могло б істотно поліпшити міжнародні перевезення вантажів на великому євразійському просторі, поліпшити сполучення не тільки по лінії Схід—Захід, а й Північ—Південь. Ще одним важливим проектом, ініціатором якого, до речі, виступила Україна, є створення в Чорному морі кільцевої поромної переправи. Однак для того, аби ці проекти реалізувалися так, як в цьому заінтересована Україна, необхідні активні переговорні зусилля, проведення підготовчих робіт.
З метою кращого транспортного обслуговування міжнародної торгівлі в Україні визначено пріоритетні прикордонні контрольно-пропускні пункти (КПП) на кордонах з усіма сусідніми країнами, з якими наша держава має спільний суходільний кордон. Ось так виглядає перелік означених КПП:
· на кордоні з Польщею: Ягодин, Устілуг, Шегині, Рава-Руська, Краківець;
· на кордоні із Словаччиною: Ужгород, Малий Березний;
· на кордоні з Угорщиною: Тиса (Чоп), Косини;
· на кордоні з Румунією: Рені, Порубне, Дякове;
· на кордоні з Молдовою: Великоплоське, Кучурган, Платонове, Могилів-Подільський, Мамалига, Маяки, Сокиряни;
· на кордоні з Російською Федерацією: Сеньківка, Бачівськ, Катеринівка, Велика Писанівка, Плетенівка, Гоптівка, Танюшівка, Просяне, Новоазовськ, Красна Талівка;
· на кордоні з Білоруссю: Нові Яриловичі, Славутич, Доманове, Удрицьк, Городище.
Необхідне й забезпечення потужного фінансування як із внутрішніх джерел, так і за рахунок інвестицій і кредитів, зокрема з боку міжнародних фінансових установ. Згідно з експертними оцінками, загальний обсяг коштів, яких потребує Україна тільки для створення сучасної транспортної мережі суходолу (реконструкція старих автошляхів та залізниць, будівництво швидкісних магістралей, станційних об’єктів, сервісних пунктів та ін.), сягає 55 млрд дол.
Метою розвитку національної транспортної системи є забезпечення стабільних умов участі України в різноманітних формах міжнародної економічної діяльності, що, у свою чергу, має