Фактично ставиться завдання забезпечення необхідної прибутковості та гарантій фінансовим коштам, причому як внутрішнім, так і зовнішнім за походженням.
По-друге, необхідно забезпечити своєрідну суспільну конструктивність роботи усіх капіталів, які «працюють» на ринку, для економіки країни. Ключовими умовами цього є програмність цільової фінансово-інвестиційної політики.
Але й така фінансово-інвестиційна політика у відкритій економічній системі просто не може бути ефективною за відсутності програмно-цільової промислово-технологічної стратегії, метою якої є створення передумов для ефективного залучення фінансових ресурсів у вигляді капітальних активів, які функціонують у виробничій сфері. Крім того, необхідно запровадити реальні механізми імплементації програмних положень, оскільки навіть наявні документи є лише паперовими, а закладені у них ідеї не реалізуються (наприклад, декларація про пріоритетність цілей забезпечення припливу іноземних інвестицій та всіляке сприяння цьому процесу в Програмі «Україна—2010»).
Необхідною є й оптимізація інституційного механізму та нормативно-правової бази регулювання іноземного інвестування. Адже в Україні багато разів створювалися та ліквідовувалися численні відомства та інститути, які відповідали за інвестиційний процес, хоча ефективність їхньої діяльності завжди була низькою. Потрібним для іноземних інвесторів є також існування розгалуженої мережі страхувальних, кредитно-фінансових установ,
а також поліпшення умов їхньої діяльності.
«Традиційні» для України проблеми породжує податкова система, яка характеризується надто високими ставками та відсутністю стимулюючої функції, а також тінізація та криміналізація економіки, що значно перешкоджають формуванню сприятливого інвестиційного клімату.
Щодо законодавчої та нормативної бази інвестиційної діяльності, то вона поки що недостатньо розроблена, незважаючи на те, що її складають понад 100 законів та підзаконних актів. Крім того, комплекс регулюючих документів характеризують внутрішня суперечливість та часті зміни, що породжує невизначеність позиції держави з ряду питань регулювання, а також можливість зловживань. На регулюванні інвестиційної сфери позначається вповні і характерна для вітчизняної правової та господарсько-правової систем ситуація, за якої значну практичну регулюючу роль відіграють не закони, а підзаконні акти. Проблему погіршує некомпетентність багатьох посадовців та їх невміння орієнтуватися в існуючих нормативних джерелах. Так, наприклад, часто трапляються випадки, коли наявність міждержавної угоди за участі України про захист інвестицій та відповідні податкові й митні пільги не гарантує інвесторам можливості вільного ввезення технологічного обладнання, яке мало б звільнятися від митних стягнень, а також вільну та неускладнену бюрократичними перешкодами можливість реалізації майнових та особистих прав.
Крім розв’язання зазначених проблем, необхідно продовжувати формування ринкової інфраструктури в економіці країни. Йдеться і про матеріальну сторону проблеми — будівництво шляхів сполучень, оптимізацію зв’язку тощо, а також і про створення організаційних засад підтримки бізнесу.
2.14.4. Приватизація як інструмент залучення
інвестицій до трансформаційної економіки
Важливим каналом залучення капіталів з-за кордону в умовах, коли значна частина виробничої власності перебуває в розпорядженні держави, є приватизація. Згідно з методиками приватизації, які були розроблені експертами ООН ще на початку 90-х років, саме уряд країни повинен:
· ефективно здійснювати контроль активів підприємств, які приватизуються, маючи повноваження продавати їх активи повністю або частинами;
· надавати покупцям (як національним, так і зарубіжним) свідоцтва та гарантії щодо власності, яка переходить у приватні руки;
· визначати доцільні частини національних підприємств, які мають перейти у власність іноземців, бути розподіленими тіль-
ки між громадянами країни або працівниками відповідних підприємств.
Важливими організаційними завданнями є підготовка широкого прошарку кваліфікованих менеджерів, які керуватимуть підприємствами на комерційній основі, створення великих соціальних груп інвесторів, власників акцій, підвищення ефективності використання ресурсів підприємств, забезпечення дохідності підприємств, що підлягають приватизації.
Щодо конкретних механізмів залучення інвестицій через приватизацію, то ними можуть ставати такі види продажу:
· продаж функціонуючому покупцеві (на основі конкурсу або привілейованому покупцеві);
· публічна пропозиція до продажу (через біржовий перелік або «позабіржову» пропозицію);
· передання акцій інституційним інвесторам;