забруднення навколишнього середовища, надмірної експлуатації трудових ресурсів країн, що розвиваються, перерозподілу виробленого продукту на користь багатших країн.
Щодо останнього слід зазначити, що ТНК є основними суб’єктами, які опосередковують взаємини провідних ринкових країн із країнами, що розвиваються. Саме тому можна вести мову про їхню відповідальність за економічний та соціальний стан найбідніших держав світу. Економічно «претензії» до ТНК можна передусім пов’язати з обсягами природних ресурсів та грошово-фінансових коштів у формі прибутків, які вивозяться з найбідніших країн Азії, Африки та Латинської Америки в зіставленні з обсягами активів, які надходять до них з багатих країн.
Причому негативним явищем є не сама експлуатація природних ресурсів як така (для ряду країн вона є головним джерелом надходження коштів), а саме несправедлива та негуманна модель фінансових відносин, яка використовується при розрахунках та для обслуговування руху активів. Наприклад, малопоширеним напрямом у діяльності ТНК є відкриття в найбідніших країнах переробних підприємств, спрямування до них капіталів у формі прямих іноземних інвестицій. Можна відзначити, що на африканський континент припадає тільки 1,2 % світового обсягу таких інвестицій. Водночас у формі прибутків та відсотків за кредитами з багатьох бідних країн Африки грошей вивозиться більше, ніж потрапляє до них у вигляді кредитів, інвестицій та фінансової допомоги.
Спробою дещо поліпшити становище з боку ОЕСР було розроблення так званих «Правил діяльності багатонаціональних підприємств», в яких містилися обмеження щодо їхньої діяльності, своєрідний «кодекс честі», який значною мірою має декларативний характер. Щоправда, саму ідею встановлення «правил гри» не можна не визнати корисною, але на порядку денному вочевидь постає розроблення міжнародного механізму контролю за діяльністю ТНК та вжиття відповідних санкцій.
Своєрідним джерелом регламентації правил поведінки міжнародних фірм та компаній є «Правила діяльності багатонаціональних підприємств» (The OECD Guidelines for Multinational Enterprises), нова редакція яких була затверджена 27 червня 2000 р. на засіданні Ради ОЕСР на рівні міністрів у Парижі.
«Правила» мають рекомендаційний характер та адресуються водночас урядам і міжнародним фірмам. Вони мають на меті забезпечити єдність урядової та бізнесової політики, відповідність інтересів бізнесу та суспільства, гарантувати сприятливий інвестиційний режим та стабільний економічний розвиток.
Другий розділ «Правил» — «Загальні принципи політики» — містить основні правила поведінки бізнесових структур, які враховують як національні інтереси країн, на території яких відбувається така діяльність, так і реалії сучасного глобального, глибокоінтегрованого середовища. Зокрема, серед правил, яких рекомендовано дотримуватись, визначено такі:
· сприяти економічному, соціальному та екологічному прогресу з метою забезпечення сталого розвитку;
· поважати права людини, які можуть бути порушені в результаті їхньої діяльності, для гарантування чого дотримуватись міжнародних зобов’язань уряду приймаючої країни;
· сприяти розвиткові на місцевому рівні, встановлюючи тісне співробітництво з місцевою громадою, враховуючи інтереси місцевого бізнесу, а також узгоджуючи діяльність підприємства на внутрішньому та на зарубіжних ринках із вимогами добросовісної комерційної практики;
· сприяти гуманітарному розвиткові, зокрема створюючи робочі місця та надаючи можливості професійної підготовки для зайнятих;
· утримуватись від дій, які виходять за інституційно або регулятивно встановлені рамки діяльності щодо стану навколишнього середовища, охорони здоров’я, безпеки, охорони праці, оподаткування, виконання фінансових зобов’язань та інших напрямів діяльності.
Джерело: OECD online.
2.16.8. Обмеження монополізації
Як правило, такі зміни, що пов’язані з перетворенням однонаціональних господарських структур та виробничих циклів на міжнародні, сприймаються суспільством та урядовими органами як природні. Причому таке «конструктивне» ставлення є безальтернативним тоді, коли відповідні процеси органічно випливають з природи НТП, коли їх причиною є практична потреба в концентрації великих ресурсів для реалізації великомасштабних виробничо-технологічних проектів. Аргументацією «за» розвиток комерційної транснаціоналізації є розуміння того, що вона є інструментом конкурентної боротьби в контексті глобалізації.
Водночас саме в діяльності великих ТНК найбільшою мірою проявляються численні ускладнення для ефективного конкурентного середовища та наслідки надмірної монополізації, концентрації виробництва та капіталу. Безпосередніми причинами таких негативних явищ є так звані антиконкурентні дії — спроби використати на практиці інструментарій нечесної конкуренції, тиску на конкурентів, спотворення цінових механізмів, що утворюються в результаті вільної гри попиту та пропозиції.
Вітчизняне законодавство трактує подібну практику (конкретно — в Законі України «Про захист економічної конкуренції») таким чином.
Антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються:
1) установлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів;