Можливі й численні інші міркування, спонукальні стимули створення СП. Деякі з них є типовими для сторони, що приймає на своїй території іноземний капітал, інші — для тієї, що вкладає, треті можуть бути у підприємницькій логіці і тих, і інших.
Так, для учасника СП — експортера капіталу для створення такої господарської організації типовими є такі цілі:
· освоєння нових ринків збуту і, відповідно, збільшення прибутку через зростання продажу новим покупцям;
· краще забезпечення надійного і довготривалого доступу до джерел сировини й енергоносіїв;
· розширення діючих виробничих потужностей;
· зниження собівартості виробництва і поліпшення його конкурентних параметрів завдяки можливості використання дешевших факторів виробництва, зокрема робочої сили;
· економія часу і капітальних витрат завдяки можливості купити вже існуючі та діючі потужності;
· забезпечення можливості господарського маневрування, використання додаткових важелів поліпшення позиції на ринку;
· перспективне придбання того або іншого привабливого об’єкта в повну вартість;
· використання збутової мережі партнера й відомих у світі торгових марок;
· загальне поліпшення умов ринкової роботи й більш повне і ефективне використання ряду інших маркетингових чинників.
Для сторони, що імпортує капітал через створення СП, важливими є такі цілі:
· отримання валютних ресурсів;
· підвищення ефективності господарювання внаслідок кращого забезпечення наявних, відносно надлишкових факторів виробництва, капіталом та технологіями;
· заощадження ресурсів на проведення НДДКР та розроблення нових товарів;
· доступ до більш прогресивних методів менеджменту та маркетингу;
· забезпечення доступу на зовнішні ринки (щоправда, така можливість є інколи обмеженою і переоцінювати її не варто, адже капітал експортується профільною фірмою не для того, щоб поступатися своєю часткою на ринку).
Спільними мотивами участі в СП і для інвесторів, і для реципієнтів капіталу, а також для тих контрагентів, які важко розрізнити за «ступенем розвинутості» та фінансовою потужністю, є такі:
· скорочення обсягів капітальних витрат і ризиків під час створення спільних виробничих потужностей;
· економія на масштабах та підвищення завдяки цьому ефективності виробництва, зниження собівартості продукції;
· диверсифікація виробництва, вступ у нову сферу виробничо-комерційної діяльності;
· зниження ризиків у господарській діяльності через політико-правову, кон’юнктурну нестабільність;
· уникнення паралелізму в процесі технологічного пошуку, взаємне та спільне використання розробок партнерів.
Зазначимо, що цими переліками мотивація партнерів щодо створення СП не вичерпується. Додатковими мотивами можуть бути численні міркування щодо престижу, пропагандистського ефекту, а також особистого характеру. Дедалі більшого значення набувають екологічні міркування, причому в таких випадках може бути особливо високою стимулююча роль держави, навіть фінансова підтримка з її боку.
Під час створення СП має бути забезпечене не тільки «горизонтальне» стикування інтересів суб’єктів господарювання, а й стикування «діагональне» — інтересів приватних інвесторів та держави, яка приймає. Для останньої мотивами створення СП на власній території є збільшення маси інвестицій, поліпшення ринкового середовища, наприклад — завдяки перенесенню досвіду господарювання провідних індустріальних держав на національний ґрунт, залучення технологій.
Щоправда, в останньому випадку потрібно зробити застереження: сподівання щодо того, що спільні підприємства здатні радикально піднести технологічний рівень країни-реципієнта, є примарними. Адже згідно з самою логікою, за якою будується цикл життя технологій, конструкторсько-інженерних ідей, спочатку вони «працюють» на національний ринок країни-лідера у сфері технологій. Далі вони «виходять» на міжнародну орбіту як предмет товарного обміну і своєрідний символ, який уособлює авангардну роль технологічних метрополій у світовій торгівлі та забезпечує для них валютні надходження. Пізніше, коли технології потрапляють за кордон, «першими в черзі» на їх отримання стають господарські структури з повним володінням — метрополії, а надалі — з частковим володінням та відповідним контролем (ідеться про філії, дочірні компанії, асоційовані компанії). І, як правило, лише на одному з наступних етапів до них можуть залучатися інші країни, тобто на етапі, коли створено нові лідируючі продукти та ноу-хау. Цей період і відповідає тому моменту в житті технологій, коли вони стають внеском