пов’язані з недостатньою обізнаністю донорів з економічними та нормативними особливостями об’єктної країни.
Так само і проведення макроекономічної політики для країни-реципієнта може бути ускладненим саме фактором фінансово-кредитної відкритості, можливістю вільного надходження фінансових коштів з-за кордону. Подібні ускладнення можуть негативно відбиватися на результативності зусиль щодо поліпшення якості суспільно-господарського розвитку, на здатності уряду ефективно проводити ті або інші регулятивні дії.
Як на макро-, так і на мікроекономічному рівні мають місце валютні ризики, внаслідок чого можуть несприятливо змінитися обсяги реальних боргових зобов’язань за одних і тих самих номінальних показників стабільних валют через коливання курсів інших валют відносно них.
Для реципієнта зовнішні надходження портфельних інвестицій можуть стати причиною як хвилеподібних припливів, так і інколи панічних відпливів фінансових ресурсів, причому останнє стало особливо характерним феноменом останніх років, зокрема часів азійської кризи.
Особлива стаття щодо цього — так звані «гарячі гроші», тобто ті суто спекулятивні капітали, які переміщуються з однієї країни до іншої відповідно до кон’юнктурних, зокрема кризових, коливань на національних, субрегіональних, регіональних та світовому ринках.
Це — якщо вести мову про потенційні суто економічні небезпеки, які пов’язані з відкритістю національних господарських систем. Але проведення виваженої та завбачливої міжнародної економічної стратегії як для донорів, так і для отримувачів фінансових ресурсів неможливе без урахування ризиків політичного характеру. Для кредиторів (інвесторів) подібні ризики — це передусім можливість втрати коштів через війни, міжнародні санкції, порушення внутрішньої стабільності об’єктної країни, соціальні заворушення, насильницькі події, пов’язані з націоналізацією та реквізиціями майна. І, навпаки, країна—отримувач закордонних коштів може потрапити у зовнішню залежність, приймаючи ті або інші політичні та господарські рішення. Інколи, коли має місце внутрішня суспільна напруженість, навіть сам факт подібного співробітництва може спровокувати небезпечні для державного устрою країни-реципієнта сплески ксенофобії.
У свою чергу, усі перелічені та інші економічні і політичні небезпеки, а також ускладнення можуть додатково погіршити кон’юнктуру, посилити дію певних негативних чинників або породити нові джерела нестабільності. Ними можуть стати розбалансованість фінансових систем, втрата урядом, центральним банком країни здатності проводити цілеспрямовану політику відносно ключових грошових параметрів, банківського процента, орієнтирів у реальному, соціальному секторах тощо.
Усе це переконливо підтверджують події, пов’язані з фінансовою кризою другої половини 90-х років та початку ХХІ ст. Це і глибокі фінансові потрясіння, які призвели до довгострокових негативних наслідків активної структурної промислово-технологічної політики не тільки в багатьох країнах Азії, а й у Бразилії, Аргентині, а також російський дефолт, від якого постраждало чимало з найбільш «оптимістичних» зарубіжних інвесторів.
Отже, комплексний аналіз потенційних як позитивних, так і негативних наслідків міжкраїнової міграції фінансових ресурсів не дає змоги вважати «ступінь інтегрованості» до системи світогосподарських зв’язків самостійним, тим більше домінантним показником взаємодії із зарубіжними країнами та спеціалізованими міжнародними банківсько-кредитними інститутами. Натомість кардинальне значення має оцінка конкретних потенційних переваг і витрат з урахуванням як економічних, так і соціально-політичних факторів. І якщо розглядати суто економічні критерії фінансової стратегії, то понад усе має значення динаміка реального зростання виробленого ВВП порівняно зі ставкою процента за боргами, комплексна та динамічна оцінка внутрішніх і зовнішніх можливостей мобілізації фінансових ресурсів як з урахуванням макро-, так і мікроекономічних джерел.
Важливим елементом валютно-фінансової політики держави є страхова підтримка учасників міжнародної торгівлі, і передусім національних експортерів. Подібна підтримка є традиційним інструментом опікування урядами національним експортом. Страхова та правова підтримка в широкому сенсі стосується як компенсації конкретної страти, так і упущеної вигоди, що постає підставою для залучення арбітражних, судових органів. В Україні здійснено лише перші кроки в напрямку стимулювання та організаційного сприяння тим виробникам, які формують спеціалізаційний профіль національної економіки.