зовнішнього середовища функціонування об’єкта-реципієнта. Такими факторами у ситуації з підприємствами у країні з транзитивною економікою є:
· стан виробничих фондів та їх ринкова перспективність;
· ступінь ефективності менеджменту;
· наявність експортного потенціалу чи унікальної продукції;
· наявність стабільного попиту на типову для підприємства продукцію на внутрішньому ринку;
· можливість реструктуризації об’єкта та його пристосування до вимог ринку, споживачів;
· наявність конструктивних відносин із урядом та владними структурами;
· прозорість компанії;
· організаційно-правова форма об’єктної фірми;
· ведення бухгалтерського обліку відповідно до західних стандартів.
У ряді індустріально розвинутих країн, зокрема у США, протягом останніх десятиліть до участі на ринках капіталів широко залучалися різноманітні верстви населення, яке, відповідно до традиційних уявлень про соціальну структуру суспільства, не належить до кола підприємців-капіталістів. Ідеться про робітників підприємств, учителів, лікарів, фермерів та людей інших професій, які купують акції та отримують на них прибуток. Тільки за період з 1983 до 1999 р. кількість американців, які вклали свій капітал в акції, зросла на 86 %, або до 78,7 млн. Наприкінці 90-х років близько половини сімей у США брали участь у роботі фондового ринку, тоді як на початку декади — тільки близько третини. Цей процес супроводжувався зростанням «паперового багатства» Америки у зв’язку зі зростанням фондових коефіцієнтів на 8 трлн дол. за останніх п’ять років.
2.15.2. Геостратегічні фактори розвитку
інвестиційних тенденцій
Помітним є зростання ролі міжнародних за своєю природою фірм, і передусім ТНК, для економік не тільки країн, що розвиваються, а й провідних ринкових держав, зокрема тих, які є членами ОЕСР. Згідно з дослідженням, яке було проведене цією організацією, у ВВП більшості країн — членів ОЕСР постійно зростає вага фірм та корпорацій, котрі мають штаб-квартири за межами їхніх територій.
Як ілюстрацію можна навести приклад США, у промисловому виробництві яких частка іноземних корпорацій сягає 15,8 %, що перевищує відповідні показники 1985 р. (8,8 %) та 1989 р. (13,2 %). Подібні тенденції мають місце й у Великій Британії, Канаді та Швеції, причому своєрідним рекордсменом щодо цього є Ірландія, в якій господарські суб’єкти із розташованими за межами території держави штаб-квартирами забезпечують 66 % промислового виробництва та 47 % зайнятості у промисловості. Зростає активність іноземних компаній на території Великої Британії. За експертними даними, кількість таких суб’єктів підприємництва на території країни в липні 2000 р. становила 28 777 проти 25 802 у липні 1999 р.
Разом з тим такі тенденції не є універсальними: в Японії, яка серед країн світу поступається за масштабами економіки тільки США, іноземні фірми забезпечують працевлаштування тільки 0,89 % зайнятих у промисловості.
Не дивно, що для інтернаціональних за характером діяльності та структурної побудови фірм і корпорацій типовою є особливо виразна концентрація на тих видах господарської діяльності, які пов’язані з міжнародним обміном. Особливо це стосується тих фірм, які мають штаб-квартири за межами країн, в яких вони створені та працюють. Наприклад, для Ірландії показники експорту іноземних та місцевих компаній становлять 89 % та 34 % відповідно. Дещо нижчим є дане співвідношення для Нідерландів (64 % та 37 %), Франції (35,2 % та 33,6 %) та Японії (13,1 % та 10,6 %). Водночас не в усіх країнах така закономірність «працює» і в США перший показник поступається другому — 10,7 % та 15,3 %.
Подібна відносно більша «прив’язка» міжнародних, особливо великих, корпорацій, які акумулюють значні виробничі ресурси і виробляють значну частку ВВП країн базування, до експортної діяльності не випадкова. Нарощування експорту пов’язане з поглибленням спеціалізації, що, у свою чергу, веде до збільшення обсягів виробництва. До речі, можна пригадати, що відомим в економічній теорії є відношення: збільшення експорту країни на 1 % дає 0,1 % приросту ВВП.
За експертними оцінками, у 2000 р. обсяг прямих іноземних інвестицій до провідних ринкових країн становив 899 млрд дол., тобто понад 4/5 від загального світового показника. Це свідчить передусім про привабливість для ТНК стабільних країн з потужною ринковою економікою та гарантованими показниками прибутковості. Причому найбільш привабливим