· наявність закордонних філій — організаційних промислових, комерційних структур, які здійснюють виробництво, продаж і післяпродажне обслуговування;
· єдина корпоративна політика, яка є обов’язковою для виконання закордонними філіями та метою якої є розв’язання спільних завдань розвитку та підприємницької діяльності.
Як правило, ТНК мають метропольну природу, що означає, що основна частка власності (контрольний пакет) концентрується в руках групи або груп людей, які походять з однієї з провідних ринкових країн (рідше — більш як з однієї такої країни). Як відзначалося в доповіді UNCTAD 2000 р., штаб-квартири 90 зі 100 провідних промислових корпорацій світу розміщені в країнах ЄС, США та Японії.
Багато провідних ТНК отримують з-за кордону значну частину (дуже часто навіть більше, ніж половину) своїх сукупних надходжень (наприклад, корпорація «Джеренал Моторз» — близько 70 %. Такими ТНК є також «Брітіш петролеум», «Ройял Датч-Шелл», «Фольксваген», «Ніппон стіл», «Екссон», «Ай-Бі-Ем», «Кока-кола», «Сіменз», «Тойота мотор» та ін.
Збільшується сукупна вартість закордонних активів ТНК. Щоправда, незважаючи на значне кількісне перевищення філіями та відділеннями ТНК структур, які розташовані на територіях метропольних країн, у середині 90-х років вартість закордонних активів 100 найбільших ТНК становила 1,7 трлн дол. — близько 40 % від загальної вартості активів цих ТНК.
Слід враховувати, що дедалі більшою мірою є умовним розуміння ТНК в категоріях національної належності. Можна констатувати, що відбувається своєрідний відрив міжнародних корпорацій від «господарської пуповини», країн-метрополій. Цей процес означає, що країна, яка первісно була місцем базування для ТНК, розглядається відповідною господарською структурою як територія або адміністративно-територіальна одиниця з відносними (не виключено — вирішальними) перевагами розміщення.
Участь ТНК у сучасних процесах глобалізації економічних процесів забезпечує їм додаткові потенційні можливості щодо розширення ринків збуту, а лібералізація світогосподарських відносин та залучення до інтенсивного співробітництва раніше закритих або напівзакритих держав дає змогу корпораціям мобілізовувати незадіяні раніше резерви поглиблення міжнародної спеціалізації виробництва.
Ефективність і динамізм великих національних, транснаціональних корпорацій, їх здатність реалізовувати свої стратегічні й тактичні завдання пояснюються внутрішніми властивостями, орієнтованими на оперативне реагування на особливості ринку, процесів глобалізації та регіоналізації, «засвоєння» сприятливих властивостей зовнішнього середовища. Ці властивості, здатність використати весь спектр потенційних переваг, особливо в контексті конкурентної боротьби, сучасного етапу НТП, виявляються важливими чинниками господарського успіху.
Транснаціоналізація господарської діяльності має всеохоплюючий характер з точки зору галузевої структури економіки, й у функціональному плані. Інакше кажучи, від ефекту концентрації може підвищитись ефективність та прибутковість підприємницької діяльності не тільки тих структур, які спеціалізуються на реальному секторі економіки, а й тих, які зайняті у секторі монетарному.
Так, зарубіжні філії відіграють велику роль у діяльності тих ТНК, які спеціалізуються на наданні страхових послуг. Протягом 90-х років відбувалося стрімке зростання частки послуг, які здійснювалися через зарубіжні відділення американських компаній. Наприклад, надзвичайно великими темпами цей процес відбувався у США протягом 1992—1996 рр. Протягом цього періоду відповідні показники збільшувалися в середньому на 13 % щорічно. Але ця тенденція не зупинилася і надалі, і в 1997 р. обсяг проданих філіями послуг досяг 47,2 млрд дол., що на 15 % перевищує аналогічний показник 1996 р.
Цікавим фактом є сконцентрованість страхувальної діяльності філій ТНК в індустріально розвинутих країнах, і значний експорт страхувальних послуг США супроводжується не менш значним імпортом. Останній у тому ж 1997 р. дорівнював 59 млрд дол., 51 % з яких був пов’язаний зі страхуванням власності і від нещасних випадків, 44 % — зі страхуванням життя. Майже 96 % страхових послуг, реалізованих у США філіями іноземних компаній, у 1997 р. припадало на шість країн — Великої Британії (26 %), Канади (17 %), Швейцарії (17 %), Німеччини (13 %), Нідерландів (13 %) і Франції (11 %).