що мають обмежені порівняно з великими об’єднаннями, концернами можливості міжнародних контактів. Тому доступ до неї має бути якомога більше спрощеним організаційно та необтяжливим матеріально.
Метою перелічених заходів є створення в Україні розвинутої інформаційної бази, що давала б можливість кожному споживачеві інформації підключатися до всіх необхідних національних та міжнародних банків даних, одержувати вичерпні консультації, рекламні матеріали. Ця інформаційна база має бути наповненою як зовнішньоекономічною, так і загальною з точки зору українського національного господарського комплексу інформацією, достатньою для того, щоб запропоновувати у деяких випадках, навіть альтернативний міжнародно-коопераційному тип співробітництва. Останнє зауваження дає підстави розглядати службу зовнішньоекономічної інформації в ширшому плані як складову загальної системи комерційно-підприємницького інформування.
За умов еволюції нормативно-правової бази в Україні актуальним є видання оперативних бюлетенів про існуючу юридичну базу зовнішньоекономічної діяльності, щойно прийняті акти та постанови виконавчої влади, а також спеціальних брошур про український експортний потенціал, можливості участі в співробітництві окремих галузей і регіонів нашої держави, довідників про українські підприємства та фірми, потенційних закордонних інвесторів, кооперантів.
Із проблемою створення сучасної служби зовнішньоекономічної інформації пов’язане завдання поліпшення діяльності в іншому рекламно-інформаційному напрямі — участі українських виробників у міжнародних виставках, спеціалізованих шоу, салонах, ярмарках тощо. Однією з головних цілей державного сприяння проведенню таких заходів на українській території, а також за кордоном є створення пільгових умов участі в них малим і середнім виробничим організаціям з можливим забезпеченням у певних випадках їх репрезентації за державні кошти.
Закон України «Про стандартизацію»
Стаття 16. Надання інформаційних послуг
Інформаційні послуги надаються через опублікування офіційних текстів стандартів, інформаційних та довідкових видань, а також їх розповсюдження інформаційними мережами в ініціативному порядку та на замовлення.
Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації через національний інформаційний фонд нормативних документів та національний центр міжнародної інформаційної мережі ISONET WTO забезпечує інформацією вітчизняних та іноземних користувачів.
Для інформаційного забезпечення користувачів центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації організовує формування каталогу нормативних документів у сфері стандартизації на національному рівні, встановлює правила його створення та ведення.
3.2.4. Технополіси в стратегії розвитку відкритої економіки
Прикладом орієнтованого на передові досягнення в ключових науково-технічних, експортоорієнтованих галузях, заощаджувального господарського використання сировинно-енергетичних ресурсів є технополіси або технопарки[1], своєрідні прообрази виробництва, а до певної міри й соціальних відносин майбутнього. Досвід, який було нагромаджено американськими технополісами («Силіконова долина» (Каліфорнія), «Дорога № 128» (Масачусетс), «Біонічна долина» (Юта) та ін.) зараз широко використовується в провідних індустріальних країнах, про що свідчать спеціальні програми, які було прийнято і запроваджено в Японії, європейських країнах. Технополіси набули значного поширення в усіх провідних індустріально розвинутих країнах, а для держав з перехідними економіками вони є умовою прискорення розвитку виробництва, виходу на передові конкурентні позиції у світі.
Міжнародний досвід створення та життєдіяльності технополісів, взагалі цілеспрямованої науково-технічної політики, розуміння того, що тільки активне застосування прогресивних форм соціально-економічного розвитку може суттєво змінити обсяги та якість виробництва та споживання, знайшли, зокрема, відображення в Стратегії економічної та соціальної політики на 2000—2004 рр. «Україна: поступ у ХХІ століття».
Технополіс — це територіальний науково-промисловий комплекс або конгломерат науково-академічних, навчальних, дослідно-конструкторських закладів, промислових підприємств та ін. з розвинутою та динамічною системою виробничого постачання, комунікацій, об’єктів інфраструктурної мережі, який створюється за чіткою функціональною ознакою з метою розвитку в найсприятливіших умовах високотехнологічного, соціально необхідного, конкурентоспроможного, екологічно чистого виробництва, підготовки висококваліфікованих фахівців.
[1] Є й інші варіанти назви подібних утворень: науково-промислові зони, науково-технічні парки та ін., а також різні їх визначення та способи класифікації. Тому важливо враховувати, що подібна форма територіального розвитку завжди адаптовується до конкретних національних особливостей та регіональних завдань, а термінологія є відображенням такої неоднорідності умов і практичних цілей.