орієнтирів у конкурентній боротьбі на національному та міжнародному рівнях для решти підрозділів національної економіки.
2. Технопарки є важливим чинником соціально-економічного піднесення окремих регіонів, кращого районування виробничого потенціалу суспільства. За допомогою науково-індустріальних парків можливе перетворення відносно відсталих регіонів на більш розвинуті, «розвантаження» надто урбанізованих центрів, мегаполісів, створення нових робочих місць у тих периферійних зонах, де є надлишкова робоча сила. Отже, за допомогою технологічних парків в Україні можна оптимізувати структуру експортної спеціалізації окремих областей. Адже переважну частину поставок назовні забезпечує регіон Донбасу та Кривбасу, тоді як в західноукраїнських землях з висококваліфікованими кадрами експортне виробництво є невеликим.
3. Технопарки як територіально-галузеві підрозділи економіки в змозі забезпечити кращий рівень національного виробництва та товарного наповнення ринку, причому через міжнародну конкуренцію дедалі більшою мірою саме технологічно авангардні проекти стають обов’язковою та навіть безальтернативною умовою виробництва на території країни взагалі. Це є особливо актуальним для України, яка через значний тиск з боку іноземних конкурентів відчуває тенденцію до примітивізації національної економіки.
4. Технопарки є засобом радикального поліпшення кадрової підготовки, оскільки в них можливе послідовне та глибоке поєднання навчального процесу з передовою наукою, безпосередньою виробничою практикою. Науково-дослідні парки можуть використовуватися і для вдосконалення навчання студентів, перепідготовки фахівців, спеціалізованого стажування іноземних громадян. В умовах відпливу високопрофесійних кадрів за межі України технопарки з високодохідним експортним виробництвом можуть стати місцем докладання зусиль працівників з вищою освітою та утримати їх від виїзду за кордон.
5. Технопарки створюють якісно нове і технологічно ефективніше середовище соціально-економічного розвитку. Це і динамічна форма поєднання науки з виробництвом, де максимально скорочується тривалість циклу «наука — технологічна розробка—виробнича практика», і засіб «входження» науки в ринкові механізми. Ця форма забезпечує ліміти фінансування фундаментальної науки за рахунок віддачі від прикладних розробок, створюючи необхідний баланс між сьогоднішніми та перспективними складовими науки.
Тому за умов становлення сучасних постіндустріальних формацій на Заході, в Європі, розвиток мережі зон високотехнологічного виробництва в Україні може наблизити характер її розвитку до передових світових стандартів, стати фактором інтеграції до структур Євросоюзу.
6. Технопарки можуть розглядатися як безпосередній інструмент поліпшення умов міжнародної економічної діяльності за всіма її основними напрямами, а також як ключові показники відкритої економіки України. Адже технопарки є важливим засобом піднесення конкурентоспроможності національної економіки на міжнародній арені, джерелом валютних надходжень, поглиблення технологічних циклів виробництва на власній території, оптимізації структури міжнародної торгівлі, і передусім експорту.
Ці основні функціональні характеристики технополісів цілком відповідають завданням підвищення ефективності міжнародної економічної діяльності України та її відкритої економіки взагалі. Крім того, в Україні є велика кількість навчальних, наукових та науково-виробничих центрів, які готують учених, інженерів, технологів різних необхідних спеціальностей. Це — університети, політехнічні інститути, академічні та інші установи, які здатні взяти на себе як організаційно-інституційні функції, так і виконання основних робіт.
Особливістю формування технопарків у нашій державі на етапі генезису цієї організаційно-економічної форми організації виробничого процесу є прив’язка до вже існуючих науково-виробничих структур. Цей факт, а також обмеженість форм сприяння розвитку технопарків (передусім це п’ятирічні пільги в оподаткуванні окремих видів високотехнологічних виробництв та незначні організаційні заходи підтримки) вочевидь слід пов’язати з фінансовими ускладненнями, а також з інерційністю владних структур у проведенні ними регулятивної політики.
Прикладом технопарку в Україні є Харківський інститут монокристалів. Це — один з тих вітчизняних центрів науково-виробничої діяльності, які не тільки перебувають в авангарді світового технологічного прогресу з окремих його напрямів, а й намагаються піднести пов’язане зі своєю науковою діяльністю вітчизняне виробництво (зокрема, виробництво надчистих монокристалів) до такого рівня, який забезпечує високу міжнародну конкурентоспроможність, розширення експорту продукції, що виробляється.
Формуючи довгострокову стратегію України щодо створення мережі технополісів, важливо враховувати особливості сучасних диверсифікованих та динамічних ринків, передусім дедалі більшу конкретизацію та функціональну вибірковість вимог споживачів. Це підвищує вимоги до оперативності реагування на зміни попиту, збільшуючи шанси