над експортом та імпортом, рухом факторів виробництва, переміщенням робочої сили. Щоправда, останнє ще більшою мірою, ніж спотвореною логікою макроекономічної політики, зумовлювалося закритим характером радянського суспільства.
Зовнішньоекономічні зв’язки використовувалися як інструмент загальної макроекономічної політики. По-перше, вони балансували товарну структуру господарства. По-друге, для внутрішніх розрахунків використовувалися система неринкового ціноутворення. Ця система через штучні коефіцієнти переводила ціни міжнародної торгівлі на мову директивних планових цін, і навпаки.
Ідеологічна теза про примат розвитку засобів виробництва, а також нездатність радянської економічної системи реагувати на споживацькі потреби, науково-технічний прогрес спричинили завищену роль важкої металургії та недорозвинутість сфери виробництва продукції масового споживання. Особливо негативно такі вади, від яких страждала вся економіка СРСР, відбилися на Україні, де розмістилися особливо енерго- та матеріаломісткі, екологічно шкідливі виробництва. Інша негативна риса промислового розвитку, яка далася взнаки вже після набуття Україною державної незалежності, — брак потужностей повного та кінцевого складання, що означало ситуацію, коли вітчизняні виробництва виготовляли тільки проміжні вироби — вузли, деталі, які вивозилися переважно до Росії для остаточної обробки та складання.
Спотвореною виявилася і геоекономічна структура кооперації. Закритість та заідеологізованість комуністичних суспільств, протистояння блоків держав, яке утворилося після Другої світової війни й існувало до колапсу Східного блоку та СРСР, були причиною того, що збут української продукції поза межами Союзу був замкненим переважно на так звані соціалістичні країни, які входили до організації під назвою Рада економічної взаємодопомоги.
Отже, загальним результатом перебування України в складі СРСР, який через неефективну політику сам перетворився на енергосировинний придаток інших країн, постали структурна деградація експорту, перетворення хліборобських районів на імпортерів зерна, неконкурентність малоефективного та технологічно відсталого виробництва, нераціональний імпорт.
4.1.6. Початок нової історії
Сучасна система міжнародного економічного співробітництва України сформувалася в результаті еволюції механізму поділу праці за її участі як колишньої союзної республіки протягом років незалежності. Ця еволюція відбувалася в двох площинах: по-перше, на рівні галузево-виробничої спеціалізації та відповідної до неї номенклатури товарообміну, а по-друге, в географічній структурі партнерства.
Період 1991—2000 рр. у розвитку зовнішньоекономічних зв’язків України можна розглядати як етап активного формування оновленої моделі міжнародних економічних відносин із зовнішнім світом.
Важливим чинником такого реформування системи відкритої економіки України в пострадянський період стала її лібералізація, зменшення та скасування обмежень торгівлі товарами та послугами, руху капіталів і робочої сили. Іншою сутнісною рисою цього процесу була зміна системи цін зовнішньої торгівлі від директивних та штучно утворених до таких, що зумовлюються вимогами конкуренції, світовими попитом та пропозицією. Це, у свою чергу, означало ціновий тиск на всю систему національного ціноутворення. Отже, сфера міжнародного економічного співробітництва стала ключовим чинником усього процесу ринкового реформування, структурної адаптації виробництва до нової парадигми розвитку.
Протягом років незалежності відбулася трансформація системи зовнішніх зв’язків з такої, що майже повністю була націленою на відтворення неефективних економічних взаємин колишніх республік Союзу, на багатовекторну модель міжнародної кооперації.
Неефективність пострадянської моделі економічних взаємин, частиною якої була економіка України, зумовлювалася домінуванням застарілих виробничо-технологічних зв’язків між об’єктами промисловості та сільського господарства, які сформувалися ще за часів існування єдиної держави. Спостерігався еклектизм економічних інтересів і на національному рівні, і з боку виробничих суб’єктів. Часто розташовані в різних країнах підприємства виконували роль послідовних ланок єдиного виробничого технологічно застарілого циклу, результатом якого ставали неконкурентні на ринках третіх країн продукти. Іншим типовим прикладом вимушеної кооперації пострадянських республік був безальтернативний обмін, часто бартерний, низькоякісними готовими товарами. Нарешті, унезалежнені колишні республіки вимушено об’єднувалися через спільне для них безладдя валютно-фінансових, нормативно-правових систем, що відлякувало від співробітництва з ними інших потенційних партнерів.