відносини між Україною та Росією вже практично не виходять за межі суто економічної проблематики. Це можна вважати значним здобутком державного розвитку нашої держави (саме нашої, як такої держави, що прагнула незалежності).
Разом з тим існують ускладнення при регулюванні торгівлі і проведенні експортно-імпортних операцій суб’єктами, що господарюють, через численні відмінності, неузгодженості та суперечності нормативно-правових систем обох країн.
Протягом 1992—1993 рр., незважаючи на те, що як Україна, так і Росія застосовували різні нетарифні і тарифні обмеження, у їхній взаємній торгівлі мав місце відносний паритет взаємних вилучень. Надалі ж, протягом 1994—1995 рр., скасування тарифних і нетарифних обмежень в Україні і збереження тарифних обмежень в РФ призвело не тільки до поглиблення асиметрії щодо застосування вилучень із режиму вільної торгівлі, а й до того, що сукупні обсяги обмежень з боку Росії стали на порядок перевищувати відповідні українські регламентації.
Наприклад, Україна не застосовує тарифного регулювання експорту, причому квотування і ліцензування практично стосується тільки групи зернових культур. РФ, навпаки, не застосовує квотування і ліцензування експорту, однак тарифне регулювання експорту через стягнення вивізного мита охоплює велику кількість найменувань товарів. Це, як правило, високоліквідні товари сировинної групи та енергоносії, які є предметом критичного для України імпорту. Очевидно, що від такої асиметрії страждає саме Україна, а величина збитків по окремих роках оцінюється експертами на суму від 1 до 1,5 млрд дол.
Значною мірою причини таких збитків полягають у цілеспрямованій політиці РФ. У цьому зв’язку можна пригадати введення в травні 1996 р. ввізного мита на цукор і підакцизні товари, а з 1 вересня 1996 р. — ПДВ на всі товари українського походження. Фактично можна навіть констатувати відхід РФ у відносинах з Україною від загальноприйнятого режиму найбільшого сприяння.
Усе це свідчить про важливість роботи з гармонізації режиму торгівлі, принаймні укладення угод, які створювали б рівні умови товарообміну між двома країнами.
В офіційній позиції РФ стосовно перспектив розвитку інтеграційних процесів у рамках СНД домінують мотиви геополітичного та інституційного змісту. Причому у відносинах України з Росією конкретні проблеми формування механізмів реального розширення товарообігу часто залишаються нерозв’язаними. Водночас стосовно обрання інтеграційних моделей Росією використовуються непослідовні методи, які передбачають перестрибування через об’єктивні етапи формування механізмів співробітництва, а в політиці стосовно України свідомо поширюється жорсткий протекціонізм.
Україна відмовилася від ряду пропозицій та настійливих домагань з боку Росії щодо спільного утворення Платіжного союзу, входження України до Митного союзу країн СНД як від таких, що, знову-таки, не є суто економічними, а мають геополітичні цілі. Більш потрібним (і більш реальним) завданням для розв’язання у двосторонніх відносинах з Росією Україна вважає створення зони вільної торгівлі. З цього приводу було досягнуто ряд домовленостей, однак практичного розв’язання протягом перших десяти років унезалежненого співіснування досягти так і не вдалося.
Про значення інституту зони вільної торгівлі в українсько-російських відносинах свідчить хоча б така цифра: згідно з експертними оцінками, через відсутність його у відносинах з РФ вітчизняні споживачі щорічно переплачують близько 1,5 млрд дол.
Формально принципи вільної торгівлі між двома країнами було закріплено в угоді від 24 червня 1993 р. (введена у дію 21 лютого 1994 р.). Однак вилучення з режиму вільної торгівлі, які передбачалися цим документом, фактично нейтралізовували його в цілому. Так, застосування режиму вільної торгівлі обмежувалося для товарів, які згідно з законодавствами обох держав підпадають під дію експортного тарифу або підлягають квотуванню та ліцензуванню.
Відповідно до Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Росією й Україною, Договору про економічне співробітництво на 1997—2007 рр., а також ряду інших документів було підготовлено Програму економічного співробітництва України і Російської Федерації на 1998—2007 рр., яка встановлює рамкові умови двостороннього співробітництва. Зокрема, Програма передбачає зближення основних напрямів у проведенні економічних реформ і розвиток економічного співробітництва, координацію пріоритетних напрямів структурних змін в економіках, координацію заходів з вирішення соціальних проблем, всебічний розвиток торговельних відносин.
Основу українського експорту до Росії становлять продукція металургійної промисловості (передусім вироби з чорних металів, феросплави, профілі, алюміній), продукція машинобудування (електричні машини, вантажні автомобілі, двигуни), продовольство (м’ясо, молочні продукти, цукор, алкогольні напої, консервовані продукти), продукція хімічної