· прийняття національних програм екобезпеки при забезпеченні відповідного міжнародного контролю;
· модифікація макроекономічних моделей розвитку, як це, наприклад, відбувалося в атомній енергетиці ряду країн після катастрофи на Чорнобильській АЕС;
· підвищення вимог до безпеки виробничої діяльності тих компаній, які займаються еконебезпечними видами бізнесу, а також всередині самих компаній.
Цілком очевидно, що в сучасних умовах, коли обсяги видобутку природних ресурсів виявилися не тільки порівнянними з наявними їх покладами, а й інколи такими, що впливають на геологічні процеси в місцевому та глобальному масштабах, коли антропогенний тиск на біосферу, тваринний та рослинний світ досяг критичної межі, мають радикально пожорсткішати вимоги до характеру виробничої діяльності та природокористування.
І певні зрушення поступово відбуваються. Багато держав, як, наприклад, Австралія, африканські, азійські країни, з яких раніше вивозилися дикі тварини, або продукти промислу на них (слонова кістка, шкури, препарати, отримані в результаті переробки органів, та ін.), вводять суворі обмеження на відповідні статті експорту. Це досягається засобами не тільки митного, а й поліційного контролю.
Іншого і не може бути, оскільки вже деякі види ресурсів, які раніше вважалися поновлюваними, вже або не існують фізично, або практично вичерпані. При цьому деградація деяких екосистем, які використовуються людиною як природні ресурсні джерела, вже набула невідворотного характеру.
Корисним є досвід ряду країн Західної Європи застосування таких екoнoмічних мexaнізмів, які зaoxoчують виpoбничий ceктop до пepexoдy нa мaлoвідxодні тa pecypcoзбepeгaючі тexнoлoгії. Пpи цьoмy виправданим є вжиття eкoнoмічних та інших caнкцій стосовно підпpиємcтв та їх керівників, які винні в зaбpyдненні нaвкoлишнього cepeдoвища.
Іншим гідним наслідування прикладом із зарубіжної практики є прийняття в 1998 р. президентом США Б. Клінтоном так званої Президентської технологічної ініціативи щодо кліматичних змін. Згідно з цим документом було запроваджено значні фінансові субсидії, вигідні кредити та податкові пільги екологічно чистому виробництву. Передусім у центрі уваги стало завдання зменшити викиди парникових газів. Але як практичні засоби сприяння цьому передбачалося стимулювання переходу на використання поновлюваних джерел енергії, упровадження нових енергозаощаджувальних приладів та технологій на виробництві та в побуті (зокрема, теплоізоляційних дахів, вікон, стін, дахів із сонячними батареями).
У цьому зв’язку слід відзначити проведення в 1996 р. в Хараре (Зімбабве) Всесвітнього сонячного саміту, метою якого було сприяння розвитку та поширенню технологій використання енергії Сонця.
Екологічні вимоги встановлюють певні ліміти на використання природних ресурсів. Як приклад, тут можна навести вимоги Рамкової конвенції ООН щодо кліматичних змін (підписана в 1992 р.). Вона містила зобов’язання держав-підписантів, які фактично означають утримання від надмірного споживання ресурсів у ситуаціях, коли має місце надмірний тиск на екосферу. А відповідно до спеціального Протоколу до Конвенції, який був підписаний у Кіото (Японія) у грудні 1997 р., запроваджувався навіть механізм купівлі-продажу лімітів на викиди в атмосферу, які встановлювалися для окремих країн (головною метою акції було попередження парникового ефекту). Таким чином, держави, які не перевищили припустимої межі, мали б отримувати право продавати «повітря», а точніше — своєрідне «право» на його забруднення. За даними дослідницької групи Climate Strategies, обсяги майбутнього ринку ліцензій на викиди діоксиду вуглецю можуть становити до 9 млрд дол. на рік.
Це означає, що поступово вводяться елементи більш «екологічно справедливої» ситуації. Її характеризує те, що країни, які проводять виважену політику стосовно природного середовища, завдяки міжнародно узгодженим механізмам контролю можуть отримувати своєрідну фінансову компенсацію від інших країн — тих, які є найбільшими забруднювачами довкілля. Таким чином, ми маємо справу з одним із прикладів того, як уже в недалекому майбутньому сфера міжнародної економічної діяльності (не кажучи вже про міжнародний контроль та взаємні правові зобов’язання країн) може постати фактором екологічної оптимізації виробничої діяльності різних держав, зокрема й України.
Щоправда, пізніше значно посилилися суттєві розбіжності у позиціях європейських країн та США, оскільки європейці, на відміну від американців, обстоювали більш жорсткі екологічні критерії та підтримували принцип загального обмеження енергоспоживання на національних територіях держав.
У листопаді 2000 р. в Гаазі було здійснено спробу продовжити роботу, яка була започаткована на конференції в Кіото. Певну надію подавали ознаки більшої рішучості