До активних установок відносять системи, де збір сонячної енергії і передача її теплоносію здійснюється за допомогою дзеркальних поверхонь під керуванням комп’ютерів.
Ці установки діляться на дві групи: центрально-приймальні і розподільчо-колекторні.
Центрально-приймальна система складається з великої кількості дзеркал, які перехоплюють і спрямовують (фокусують) сонячну радіацію в єдиний великий приймач, де підігрівається до 900˚С робоче тіло (вода і пара). Далі пара спрямовується до парогенератора.
Розподільчо-колекторна система не фокусує сонячне світло в центральний приймач, а перетворює сонячну енергію в тепло в індивідуальному колекторному модулі. Кожний модуль складається з великої циліндричної дзеркальної поверхні, що переспрямовує сонячну радіацію в приймач-адсорбер, який розташований в фокусі дзеркала. При такому устрої робоча рідина циркулює крізь колектор, де вона спочатку нагрівається до великої температури, а потім перекачується по мережі труб до котла або теплообмінника. Далі процес вироблення енергії ідентичний традиційним схемам.
В залежності від виду теплоносія в колекторах розрізняють рідинні та повітряні геліосистеми. Рідина – це вода або суміш її з будь-яким хімічним елементом – етиленом, пропіленгліколем, які виконують роль антифризу. В повітряних системах виключається загроза замерзання і корозії, але технічно ці системи менш ефективні, ніж водні або антифризні.
Сонячні водонагрівачі це сонячний колектор або ящик, всередині якого розміщується світлопоглинаюча панель, а під нею теплоносії (рис. 27). Дно і стінки ізольовані від панелі, зверху ящика покладено 2…3 скла.