Хлібопекарні печі класифікують за такими ознаками:
1) за технологією виготовлення печі бувають універсальні (широкий асортимент) та спеціальні (один чи деклька сортів);
2) за способом обігріву пекарної камери печі бувають канальні (тепло подається через канали), з пароводяним нагрівом, газовим і електричним нагрівом;
3) за конструкцією поду найбільш розповсюджені печі з конвеєрним подом;
4) за конструкцією пекарної камери – на тупикові (операції здійснюються тільки з одного боку) та наскрізні-тунельні (операції виконують з різних боків печі);
5) за площею поду – на малу продуктивність (площа до 10 м2) середню (до 25 м2) і велику (більше 25 м2).
11.4.2. Технологія цукрового виробництва
Сировиною для виробництва цукру є цукрова тростина та цукровий буряк. Цукрову тростину вирощують на Кубі, в мексиці та в Індії. Тростина має висоту до 4 м, товщину стебла до 50 мм, вміст сахарози в стеблах 12…15%.
Товарний цукровий буряк повинен мати масу корнеплодів в межах 200…500 г, в яких міститься приблизно 75% води і 25% сухої речовини.
Бурякоцукровий завод – це крупне, добре обладнане сучасною технікою підприємство, яке працює сезонно, але 24 години на добу.
Виробництво цукру-піску складається із слідуючих операцій: подача буряка на завод і очистка його від домішок (землі, піску, залишків бурячиння), різка коренів в стружку і одержання дифузного соку (бурякопереробне відділення); очищення від нецукрів за допомогою вапна з послідуючим доочищенням діоксидом вуглецю, згущення соку випаровуванням до густини сиропу (сокочисне відділення); виділення сахарози з сиропу шляхом кристалізації, відокремлення цукру-піску від міжкристального розчину, сушка і пакування його в тару.
До допоміжних технологічних операцій відносяться одержання вапна і вапняного молока; сатураційного і сульфатоційного газів; пресування, сушка і брикетування жому.
Принципова технологічна схема буряково-цукрового виробництва зображена на рис. 40. Цукор з буріків виділяють дифузійним методом.