Міжнародна економічна діяльність України
26

·  прибуток на інвестиції;

·  трансферти.

Для України типовою ситуацією є перевищення показниками експорту послуг показників імпорту послуг. Передусім це пов’я­зано з транзитним статусом держави та наявністю торговельного флоту, що надає Україні статус «транспортної держави». Мате-
ріальні передумови спеціалізації України на експорті послуг становлять нафто- та газопроводи, які пролягають територією держави, а також рухомий транспортний склад, передусім Чорноморського морського пароплавства, Дунайського пароплавства. Відтак додатне сальдо невидимої торгівлі частково компенсує традиційно від’ємне сальдо товарної торгівлі України.

Проблема транзиту є одним з важливих пунктів геостратегічної конкуренції між країнами. Так, побудований в Україні Одеський нафтотермінал разом з нафтопроводом Одеса—Броди є одним з конкуруючих варіантів транспортування каспійської нафти, який передбачає транзит нафти територією Грузії та подальшим її транспортуванням танкерами через Чорне море (варіант — транспортування нафти дном Чорного моря). Крім Грузії, до цього варіанта прихильно ставиться й стратегічний видобувач нафти — Азербайджан.

Альтернативним каналом транспортування нафти є російський, «пів­нічний шлях», а також варіанти її транзиту територією Туреччини — «південний шлях».

У зв’язку з торгівлею послугами використовують термін «чисті послуги». Це — виплати за послуги, що надаються резидентами їх споживачам за кордоном, мінус виплати за послуги закордонних суб’єктів господарювання, що надаються резидентам.

Поточні трансферти — це перекази коштів до інших країн (їх отримання з інших країн) без одержання за них певних благ у вигляді товарів та послуг.

Фінансовий результат торгівлі товарами та послугами та міжнародних трансфертів відображає рахунок поточних операцій.

2. Рахунок руху капіталів — це розділ міжнародного рахунку країни, який відображає рух кредитних ресурсів та фінансових активів за кордон та з-за кордону.

Рахунок руху капіталів складається з трьох частин: а) рахунка руху довгострокового капіталу; б) рахунка руху довготермінового капіталу та в) рахунка руху резервів.

а) Рахунок руху довгострокового капіталу відображає зміни довгострокових інвестицій. Зокрема, інвестиції, що здійснюються іноземними громадянами, фірмами до економіки певної країни, становлять кредит (репатріація прибутку з цих інвестицій належить до дебету). Відповідно, інвестиції, що вивозяться за кордон, — це дебет, а прибуток з них — кредит. (До речі, об’єд­наний баланс рахунку поточних операцій та рахунку руху довгострокового капіталу називають основним балансом.)

б) Рахунок руху короткотермінового капіталу відображає переміщення інструментів грошового ринку між певною країною та рештою світу. Наприклад, такий рух можуть забезпечувати вклади іноземців у вітчизняні банки та вклади резидентів у закордонні банки. У сучасному світі рух короткотермінового капіталу відрізняється особливо високим динамізмом. Цей рух залежить від рівня залікової ставки, прибутковості на «короткі» інвестиції (звичайно, мають значення й міркування безпеки, наявності або відсутності необхідних бізнесові гарантій).

З технічного погляду значною мірою саме нестабільність умов формування платіжних балансів ряду країн Південно-Східної Азії за цією статтею стала першим поштовхом до світової фінансової кризи 1997—1998 рр.

в) Рахунок руху резервів фіксує збільшення або зменшення золотовалютного резерву країни (його має більшість країн світу) або міжнародної заборгованості (певній країні з боку інших країн, або навпаки — цієї країни іншим країнам). Отже, резерви можуть використовуватися з метою покриття дефіциту в поточних розрахунках (наповнюватися у разі профіциту). Золотовалютні резерви можуть стати своєрідним валютним «балансиром»: цент­ральний банк (в Україні — НБУ) може час від часу продавати (закуповувати) інші валюти (золото щодо цього значно втратило свою роль) з метою підтримання бажаного з його погляду курсу власної валюти.

Отже, загальний рух капіталів наповнюють такі складові:

·  відплив капіталів;

·  приплив капіталів;

·  результати угод за урядовими резервами.

Платіжний баланс, згідно з чітким семантичним розумін-
ням, означає, що сумарний дебет дорівнює сумарному кредиту.
У цьому зв’язку часто використовувані економістами терміни «сальдо платіжного балансу», «дефіцит платіжного балансу» слід вважати як мінімум умовностями. Адже баланс, за своїм визначенням, означає нульове сальдо. Фактично «дефіцитність» або «профіцитність» платіжного балансу — це зведення останнього з використанням боргів, витрачанням резервів або, навпаки, з наданням позик та з нагромадженням резервів.