4.1.3. Торгова модель Київської Русі
Генезис слов’янської державності на території Русі-України проходив на тлі активного економічного розвитку, який супроводжувався розширенням міжнародної торгівлі. Причому все більшого значення набувають зв’язки з європейськими країнами, тоді як східні вектори торгівлі, що все ще відіграють певну роль, уже не є провідними. Руські та іноземні купці пов’язували країну торговельними шляхами з Польщею, Литвою, взагалі Прибалтикою, німецькими землями, Францією, Італією, Візан-
тією, Австрією, Чехією, Моравією.
Спеціалізувалася Русь на виробленні основних продуктів сільського господарства. Ними ставали пшениця, жито, ячмінь, овес, гречка, просо, городні, овочеві культури, хутра, мед, віск, тварини та м’ясо, у великій кількості коні, яких тоді потребували армії. Вивозилися також і продукти ремісництва, шовк. Імпортувалися тканини, предмети побуту, прикраси.
Україна, яка завжди знаходилася на перетині стратегічного значення міжнародних трас, знову потрапила в центр торговельних сполучень. На зміну, а точніше на доповнення «Великому шовкового шляху» по території сучасної України пролягла інша історично важлива траса — «з варягів у греки». Цей шлях здійснив з кінця VIII до XIII ст. істотний вплив на генезис, зміцнення і розвиток древньоруської державності. Так, на торговельному шляху «з варягів у греки» створювалися найбільш сприятливі умови для економічного розквіту поселень східних слов’ян, бурхливого розвитку їхніх міст.
Ця тенденція була значно посилена «варязьким елементом» — войовничими норманськими племенами, які вели й активну торгівлю. І оскільки вони здобули успіхи і на війні, і в комерції, відбулося розширення міжнародного обміну, який ставав стимулом державного будівництва. Кланові структури норманських ватажків, які контролювали владу на Русі за часів активного державотворення з центром у Києві, еволюціонували згідно з маркетинговою, як би тепер сказали, логікою. Комерційний інтерес, який «проецювався» на структуру владних нормандських інститутів на слов’янській землі, домінував і в системі соціально-політичної мотивації князів і аристократичних верств населення.
Додатковий міжнародно-торговельний імпульс розвитку східних слов’ян у VIII ст. додали арабські торговці, які своїм попитом сприяли розквіту традиційних видів виробництва, а своїми екзотичними для слов’ян товарами розширювали спектр їхніх економічних інтересів.
З IX ст., а особливо з Х, починаються інтенсивні економічні контакти з Візантією. Про це, зокрема, свідчать укладені з нею договори, зокрема договори від 907 р. та 911 р., що були укладені за участі київського князя Олега. У цих домовленостях ішлося про безподаткову та безперешкодну торгівлю руських купців. Це, крім іншого, свідчить про наявність у Візантії значних їхніх колоній, а також про справжній розквіт українсько-руського міжнародного підприємництва на рубежі I і II тисячоліть.
Західний напрям міжнародної торгівлі Русі-України складали переважно Польща, Чехія, Німеччина, Угорщина, Балкани і Балтія. Крім того, важливою роллю Київської держави в системі міжнародної торгівлі було посередництво, що передусім обумовлювалося географічним положенням краю.
Домінуючою рисою еволюції торговельних відносин Київської Русі було зміщення акцентів на користь західного напряму.
У зв’язку з цим дедалі більшу торговельну роль відіграють західноукраїнські міста, через які пролягали найбільш потужні торговельні магістралі. Ними користувалися торговці не тільки Русі—України, а й інших країн.
Про масштаби зовнішньої торгівлі Київської Русі — найбільшої європейської держави того часу — свідчать такі історичні деталі.
Постачання хутра, яке відбувалося саме територією нашої країни, визначило напрями середньовічної моди в Західній Європі. На території Польщі досить поширеними були мідні, срібні прикраси київсько-руського походження. Показово, що Болеслав Хоробрий навіть чеканив монету з написами кирилицею. У Скандинавії набули поширення українські писанки, гончарні вироби, декоративні хрести. У Франції «руськими» називалися шовкові вироби, соболі, прикраси, витвори прикладного мистецтва та інші товари, інколи незалежно від їх походження — були вони зроблені в Русі або в якій-небудь іншій країні, чи завезені руськими купцями або візантійськими.
Важливими предметами міжнародного обміну протягом київсько-руського періоду українського розвитку були:
¾ за експортною номенклатурою — хліб, мед, віск, хутра, тканини, гончарні вироби та інше (із жалем слід зазначити, що не останнє місце тут посідав і вивіз невільників);